Я поїхала в Італію заробляти гроші, хотіла доньці життя покращити, але тепер я зайва в її житті, навіть при тому, що я їй квартиру купила.

В 35 років я розлучилася з своїм чоловіком. Ми з десятирічною донькою залишилися самі, допомоги не було ніякої.

Два роки ми якось прожили, а потім я і наважилася їхати на заробітки в Італію, бо треба було дочку ставити на ноги.

Багато моїх подруг вже там працювало, от і я поїхала до них.

Зараз я повернулася, мені 50 років, загалом я була на заробітках 13 років.

Моя дочка, яка виросла за цей час, вважає мене поганою матір’ю!

У неї купа претензій і образ, і я вже просто не знаю, що з цим робити.

Але ж я не залишила її напризволяще – я відвезла її до своєї мами в село.

Своє дитинство і юність донька провела з люблячою бабусею, доброї душі людиною.

З бабусею у неї були чудові стосунки, вона її дуже любила, але все одно вона вважає, що це – нерівноцінна заміна.

На жаль, мами не стало в минулому році і я змушена була повернутися.

Треба було і за маминим будинком доглядати, і з донькою трохи побути.

Вона за цей час закінчила університет і влаштувалася на роботу.

За гроші, зароблені в Італії, я купила їй велику трикімнатну квартиру в центрі міста.

Але донька мене не сприймає, ну просто ніяк… Каже, що я зрадила її, кинула напризволяще, тому я для неї не мама.

Як би я не старалася, розтопити лід на душі у доньки мені не вдається.

Я намагаюся їй пояснити, що я її не кидала, просто час такий був, коли єдиний спосіб заробити гроші – це були закордонні заробітки.

Я постійно була на зв’язку, дзвонила їм кілька разів на тиждень.

Гроші, продукти, одяг висилала. Врешті-решт, я ж квартиру купила!

Донька просто не розуміє, як мені тоді було одній, без чоловіка.

Їй невтямки, що в нашому містечку не було чого ловити абсолютно.

Працювала я на заробітках важко, доглядала літніх італійців, у них і жила, це дозволяло суттєво економити.

Але зате я зуміла забезпечити доньку житлом, я не просто купила квартиру, я ще й зробила ремонт і обставила її меблями.

Тепер дах над головою у неї є. Правда, жити зі мною вона не хоче.

То я зробила ремонт в будинку матері і тут і оселюся, що мені ще треба.

Не знаю, як знайти спільну мову з дорослою донькою?

Вона зі мною майже не розмовляє, її позиція – ти мене кинула, ти мені не мати, я тобі нічим не зобов’язана!

Її послухати, так гірше мене матері і не було в природі…

Я їй кажу – а я подивлюся, яка ти будеш мати! Що тобі твоя дитина скаже, коли виросте!

А вона заявляє – я, каже, народжувати взагалі не збираюся!

Планує жити для себе, без проблем і тягаря…

Розумію, що дочка невдячною виросла, а що поробиш?

А нещодавно до мене почав заходити сусід, Іван давно вдівець, старший за мене на три роки, діти у нього теж дорослі.

Пропонує мені зійтися і жити разом, але і тут моя донька проти.

Каже, що якщо я погоджуся, вона взагалі відмовиться від мене.

Ось що мені тепер робити?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.