Я зустрічаюся з одним чоловіком вже більше року.

Павло постійно говорить про те, що має щодо мене дуже серйозні наміри, але на ділі це не підтверджує.

Мені 34 роки, я розлучена, у мене є 9-річна донька від першого шлюбу.

Моєму нареченому Павлу 35 років, він ще одруженим не був, дітей не має.

У мене є своя квартира, допомогла мені її придбати моя мама, яка зараз заробітчанка.

Я теж вдома не сиджу, маю гарну роботу, добре заробляю.

Як я уже сказала, з Павлом у нас серйозні стосунки, тому я сподівалася, що ці зимові свята ми проведемо разом.

На перший Святвечір я накрила гарний стіл і запросила Павла до себе в гості.

Моя дочка з ним добре ладнає, тому я собі подумала, що буде гарно, якщо ми в цей вечір разом посидимо, по-родинному.

Павло сказав, що прийде, але вже ближче до обіду зателефонував мені і повідомив, що його батьки наполягають, щоб він в цей вечір був з ними.

Не знаю, через що я засмутилася більше – через те, що Павло вибрав маму, чи через те, що він навіть не запропонував мені піти з ним.

А що, ми вже рік зустрічаємося, за його словами у нас серйозні стосунки, то чи не пора мене показати батькам?

Ну добре, це я якось пережила, заспокоїлась.

Прийшов другий Святвечір, я знову запрошую Павла до себе в гості, і знов та сама історія – спочатку погодився, а потім сказав, що їде до батьків.

Цього разу я вже не засмутилася, я розізлилася, і вважаю, що маю на це повне право.

Тепер сиджу і думаю, що робити далі, бо ця ситуація аж надто мені не подобається.

Які можуть бути серйозні стосунки, якщо такі великі свята ми проводимо окремо? Ну хіба не так?

Я вже думаю, може мені піти від Павла, поки ще не пізно, адже роки минають.

В мене в планах є створити сім’ю, народити ще одну дитину, але схоже, що у Павла інші думки.

Я себе накручую, чи в наших стосунків справді немає майбутнього?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.