Я збудувала будинок і забрала до себе свекруху. Коли мої подруги-заробітчанки слухають мою історію, то не вірять, що так буває.

Зазвичай, невістки втікають від своїх свекрух, а я навпаки, хочу, щоб вона жила зі мною.

В Італію я поїхала 14 років тому, коли не стало мого чоловіка. Дочка якраз заміж вийшла, то ж мене більше нічого вдома не тримало.

Ми з чоловіком ніколи не були багатими, жили разом з його батьками, а коли свекра не стало, то ми вже жили з мамою чоловіка.

Вона – дуже добра людина, таких я у своєму житті мало зустрічала. Я ніколи себе не почувала невісткою в її домі, адже мама повторювала, що я її донька.

В нашому сімейному житті був колись епізод, що чоловік став сильно пити. В мене тоді руки дуже опустилися. Я навіть про розлучення думала.

І в той момент мене дуже підтримала свекруха. Вона мені сказала, що зрозуміє, якщо я піду від її сина, бо вона аж ніяк його не виправдовує.

Але вона мені порадила, що якщо я люблю свого чоловіка, і хочу зберегти сім’ю, то вона мені допоможе, і ми всі разом справимся з цією проблемою.

Це і справді допомогло, чоловік схаменувся, і навіть перестав пити зовсім, влаштувався на гарну роботу, і відтоді наше життя стало зовсім іншим.

Мама моя жила далеко, і з нею я не могла порадитися. А от свекруха завжди була поруч, завжди на підхваті, а головне, без осудження чи картання.

Таку людину мати поряд, то велике щастя.

Вона мені і з дитиною дуже допомогла, відпустила мене швидше на роботу, а сама сиділа з онучкою.

І ось, коли не стало мого чоловіка, ми з свекрухою залишилися самі, і в її хаті.

Вона мене не виганяла, навпаки, просила залишитися, але я вирішила їхати на заробітки, щоб заробити собі на житло.

За 14 років я збудувала будинок своєї мрії, повертатися додому ще не збираюся.

А щоб дім не пустував, я попросила свекруху, щоб вона жила там.

Ця жінка заслуговує, щоб хоч на старості пожити в гарних умовах.

Для мене вона не свекруха, вона для мене – рідна мама.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.