Мені 61 рік, у мене є дорослі діти: син і дочка.

Я завжди намагалася бути для них хорошою мамою, але нещодавно син перестав зі мною спілкуватися, і навіть в телефоні мене заблокував.

Сину моєму 36 років, доньці 31.

Дітей своїх я ростила одна, бо чоловік пішов від мене, коли сину було всього 12 років.

Тому мені доводилося працювати не на одній роботі, а на двох-трьох.

В свій час мені пощастило влаштуватися в гарну компанію, там я і працювала до пенсії.

Тільки нещодавно пішла з роботи, бо дочка наполягла, коли побачила, що у мене здоров’я підводить.

Я весь час боялася без роботи залишитися, думала, чим буду займатися на пенсії.

Дочка мені навіть гроші пропонувала, мовляв, на пенсію жити складно.

Але ні, я відмовилася навідріз – поки я ще в силах, жити буду на свої.

У мене накопичення є, на комуналку субсидія, плюс пенсія капає.

А Софія моя знімає квартиру, збирають з чоловіком на початковий внесок. Молодим гроші потрібніші.

Син навіть не цікавився – працюю я чи ні, він вже постфактум дізнався, що я вже 4 місяці як звільнилася.

Він був вельми здивований. А я ж говорила йому про це сто разів!

Він такий, весь в собі. З ним говориш, і відчуваєш, що в порожнечу.

Раніше я засмучувалася, смикала його, намагалася достукатися. Миколо, кажу, ти мене слухаєш взагалі, чи ні?

Ну, потім перестала вже. І взагалі не чіпаю його зайвий раз. Дзвоню раз в тиждень, питаю – все в порядку? Ну й добре, добре, якщо що, дзвони. Ось і все з ним спілкування.

Миколі, звичайно, непросто: у нього робота з підробітками, кредит, син-підліток від першого шлюбу, а також нова сім’я – молода дружина і немовля, які теж вимагають уваги.

Втиснути в цей щільний графік ще й спілкування зі мною він просто не може.

Проте факт, що син навіть не помітив, як я вийшла на пенсію, мене дуже зачепив.

Тому я вирішила, що зроблю заповіт на свою квартиру на дочку.

Адже Софія від мене не відходить, допомогу пропонує, хвилюється за мене.

Підтримує завжди, дзвонить, цікавиться. Розмовляє нормально, щиро цікавиться, як у мене день пройшов.

Ну і в майбутньому, якщо що зі мною щось трапиться, до кого я піду? Природно, до дочки!

Миколі ніколи, невістка мною займатися не буде. Колишня невістка – тим більше.

Подзвонила Миколі. Кажу, сину, ти можеш на мене ображатися, але я вирішила ось так – щоб потім для тебе це не було несподіванкою.

Цього разу Микола, мабуть, почув, що я хотіла йому повідомити.

Образився дуже, і в результаті – ось, заблокував мене в телефоні.

Виходить, що без спадщини я йому не потрібна.

Але насправді я і з спадщиною щось не дуже була потрібна.

Хтось скаже, що я неправильно поступила, бо дітей потрібно ділити навпіл.

Але я вважаю, що нічого йому ображатися, син отримав те, що заслужив.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.