Сама я з Луцька. В Італії працюю і живу вже багато років, заробляю пристойні гроші. Щомісяця надсилаю гроші в Україну, щоб підтримати своїх близьких. Кликала дочку з онучкою до себе, коли все почалося, але вони відмовилися переїздити зовсім, а приїхали на три місяці.

Погостювали вони у мене, чудово відпочили, але напередодні від’їзду дочка Наталя почала вимагати у мене гроші…

Проблеми із донькою у мене почалися вже дуже давно. Вже в 15 років Наталя нічим до ладу зі мною не ділилася. Не можу сказати, що я була поганою матір’ю, але напевно такою себе почувала. Коли в дочки з’явився хлопець, вона мені про це навіть не сказала.

Знайомити мене з ним Наталя теж не поспішала. Дізналася я вже постфактум про те, що дочка чекає на дитинку. Їй було 18 років, і вона була готова відмовитися від дитини. Усіми правдами та неправдами я вмовила її не робити цього. Хлопець, звісно ж, її покинув. І я розуміла, що тепер на моїх плечах лежить подвійна відповідальність.

Приблизно в той же час подруга запропонувала мені гарну роботу в Італії. Приїдь, каже, на заробітки до нас.

Недовго думаючи, я погодилася. Вдома я працювала у школі, а там, ви самі знаєте, зарплати не дуже високі.

Моя мета була в тому, щоб поставити на ноги і дочку, і її дитину. Благо Наталя також активізувалася. Почала шукати роботу вдома, бо про навчання можна було поки що забути.

А я наполегливо працювала у Флоренції на благо нашої родини. Щомісяця надсилала дочці пристойну суму грошей: на неї та на дитину. Мені було дуже прикро, що я пропускаю момент дорослішання і своєї дочки, і своєї маленької внучки. Але подітися не було куди.

Зараз моїй Наталі 26 років, а внучці Соломійці нещодавно виповнилося 7. За весь цей час додому я приїжджала лише кілька разів. Коли рф напала на Україну, я дуже хотіла їх забрати. Але Наталя відмовилася переїжджати до мене на зовсім, у неї в Україні робота і кохання своє в Луцьку нашому вона таки зустріла, правда хлопець зараз захищає Україну.

Тож ми вирішили, що Наталя візьме з собою дитину і приїде до мене на все літо. За ці три місяці ми дуже зблизилися. Мені було комфортно разом із дочкою та онукою. Я себе просто бабусею відчула!

Ми обходили всі можливі екскурсії та заклади. Спробували чи не всю італійську кухню. Звісно, ​​за все і завжди платила я. Для мене це було гаразд: все-таки не щодня в гості приїжджають рідні люди.

Хочу сказати, що за цей час ми навіть жодного разу не посварилися. Жили душа у душу. Але проблеми таки почалися.

Напередодні їхнього від’їзду ми посперечалися. В дорогу я склала рідним величезну сумку з італійськими продуктами. Тільки ось моя донька чекала, що я дам їй ще кілька тисяч євро на додачу.

Наталя сказала, що я шкодую для них із Соломійкою грошей, мовляв, у мене їх достатньо. Ні у які ворота не лізе! Коли я почала захищати себе і сказала, що цілих 3 місяці витрачала на них нечувані гроші, дочка заявила: “Це ти винна в тому, що тепер у нашій сім’ї на рот більше!”

Такого від дочки я не очікувала. Так, якби не я, сьогодні б у мене не було внучки. Але невже Наталя й досі шкодує, що народила донечку? Мені навіть подумати про таке страшно!

Не розумію, як далі спілкуватися з донькою, для якої гроші важливіші за власну матір і дитину. Коли ж я звернула не туди у вихованні Наталки?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.