У мене в селі від мами залишився будинок. Продавати його не хочу, як-не-як – родове гніздечко, тому час від часу я туди приїжджаю.

В цьому році на свята я сама поїхала в село, бо в чоловіка були справи, не міг мене машиною підкинути.

Сіла на рейсовий автобус, і поїхала.

Я вирішила, що може це і на краще, адже я трохи втомилася і хотіла трохи побути на самоті.

Я вийшла на останній зупинці, а до моєї хати ще йти пішки хвилин десять.

Бачу, а біля хвіртки моєї родички – двоюрідної сестри, діти бігають.

Двох дівчаток, віком 8 і 10 років, я відразу впізнала, це внучки Катерини від її доньки. Вони тут в селі всі разом і живуть.

Але з ними грався ще і приблизно десятирічний хлопчик.

Я подумала, що він не тутешній, бо ніколи його не бачила раніше.

Я знаю, що у Катерини ще син є, Іван. Він в місті давно живе, та й сину його вже років 20 мабуть, якщо не більше.

А тут і Катерина мене побачила, та й хутко у двір вибігла. Привіталася, і стала кликати дітей додому.

Я так жартома кажу – а то звідки, Катерино, у тебе дітей так багато?

Дві сусідські дитини попрощалися і пішли додому, а Катерині дівчатка і той незнайомий хлопчик залишились.

Катерина теж спробувала віджартуватися, мовляв, трохи своїх, трохи чужих.

На ці слова Андрійко, так звали хлопчика, підняв очі і каже до неї:

“Бабусю, я ж теж свій. Чи не так?”.

Між нами повисла тиша, Катерина з дітьми пішла у свій двір, а я зайшла до себе додому.

А ввечері в мою хату хтось постукав. Я відчинила і побачила на порозі Катерину. Вона каже, мовляв, молочка свіжого принесла.

Але прийшла Катерина не за тим. Вона хотіла поділитися своєю бідою, і розповіла, що в неї зараз відбувається.

Про те, що у неї є ще один внук, Катерина дізналася місяць тому.

Її знайшли родичі дитини. Виявляється, Андрійко – син її Івана.

Але той нічого і чути не хоче, боїться, що коли дружина про все дізнається, то не пробачить.

А у хлопчика місяць тому мами не стало, вона сама його ростила.

От добрі люди через знайомих і вийшли на Катерину, щоб повідомити їй новину.

Якщо Івана або вона хлопця заберуть до себе, то Андрійка відправлять в дитячий будинок.

Катерина все перевірила, по документах її Іван справді батько.

Отже Андрійко – її внук рідний. А хіба ж можна від рідних дітей відмовлятися?

От Катерина і прийшла до мене радитися.

Я їй кажу, що раз так сталося, то нехай живе хлопчик у неї. Місця багато, та й з сестричками вже подружився.

З оформленням документів допоможемо, а далі як Бог дасть.

Складна ситуація, справді, що тут скажеш, але я переконана, що від дітей відмовлятися не можна.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.