Я вже 12 років живу в Римі з італійцем, але він жодного разу не був в Україні.

А в цьому році Альберто просто настояв на тому, що хоче зі мною їхати, каже, що хвилюється за мене, тому не хоче саму відпускати, та й хотів своїми очима подивитися на те, що у нас відбувається.

Мені 54 роки, в Італії я вже 17 років, спочатку працювала баданте, доглядала одну літню італійку, і так познайомилася з Альберто, який був її сусідом.

Він кілька років приділяв мені знаки уваги, а коли бабусі не стало, і мені треба було з’їжджати звідти і шукати нове місце роботи, Альберто забрав мене до себе жити.

Роботу я згодом знайшла, але на фісу він мене уже не пустив.

Зараз у мене є сім’я, літня пара, я приходжу до них зранку і сиджу до обіду, купую їм спезу, приношу додому все, що їм потрібно, гуляю з ними, прибираю, готую, ну і все, що треба, роблю, але після обіду я вже вдома.

Треба сказати, що заробляю я зараз дуже добре, навіть більше, ніж коли я цілодобово сиділа на фісі.

З Альберто ми живемо дуже добре, напевно, мені пощастило, що я його зустріла.

Він давно розлучений, від першого шлюбу у нього є дорослий син.

Офіційно він зі мною не одружився, але живу я в нього, ні за що не плачу, їжу він теж купує за свої гроші, також він мене одягає, завжди дарує дорогі подарунки.

Ми з ним багато подорожуємо, ходимо гуляти, і що не маловажно, він мене завжди підтримує.

Оскільки в Італії я практично нічого на себе не витрачаю, то майже всю зарплату я відправляю в Україну двом своїм дочкам.

Вони обидві одружені, вже двом я допомогла збудувати будинки, але зяті теж трохи вкладалися.

Альберто добре знав і моїх дочок, і зятів, і внуків, бо я щодня з ними говорю по відеозв’язку.

Так що я подумала, що діти не будуть проти, якщо я приїду не одна, як завжди, а цього разу – з Альберто.

На перший Святвечір ми пішли до старшої доньки, а на другий – до молодшої.

Обидві мої доньки накрили гарно столи, згідно з нашими традиціями, хотіли приємно здивувати гостя.

Тільки от ефект вийшов зворотній – Альберто розцінив це як марнотратсво, і сказав, що ми не вміємо цінувати гроші.

Не сподобалося йому і те, що в обох моїх дочок він побачив iPhone останньої моделі, він розумів, що самі вони на такі гаджети не заробили, і що куплено все за мої гроші.

Зять приїхав на новій машині Toyota, що теж збентежило Альберто, у нас теж є машина, але значно старіша.

Одним словом, подивився мій італієць на все це, і був вельми здивований.

Коли ми поверталися додому, він мені в докір сказав, що не можна все так до копійки в дітей вкладати, вони самі мають заробити собі і на телефон, і на машину, і на житло.

А потім запитав мене, чи я подумала про свою старість, де я буду жити, коли повернуся?

Тепер, після цих слів, вже і я задумалася, виходить, що він зі мною жити не збирається, чи як?

Одним словом, не треба було мені його везти додому, щоб він бачив, як ми живемо.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.