Вже восьмий місяць ми тут. З одного боку шкодую що ми не десь ближче – Польщі чи Німеччині. З іншого – саме сюди нам допомогли виїхати друзі, вислали гроші, інакше б ми з Бередянська всією родиною, з нашим татом не виїхали б.

Хочу трохи розповісти про наше життя так далеко від Батьківщини. Багато мінусів, але є й такі переваги, що не хочеться обертатися назад і в планах все таки залишитися.

Австралійці розпещені гарним житлом і віддають перевагу власним будинкам з ділянкою або таунхауси.

Ми оселилися в Сіднеї, де нерухомість коштує дуже дорого. Старий будинок на невеликій ділянці землі за годину їзди від центру продають за 1 млн австралійських доларів. Ціни стабільно зростають на 15% на рік, тому що нерухомість скуповують заможні пани з Китаю.

Молоді сім’ї з доходом нижче середнього купують або орендують нерухомість у передмісті Сіднея і щодня дві години їдуть на роботу.

Нерухомість тут оцінюють протягом тижня. Ми винаймаємо будинок з двома спальнями за 700 доларів на тиждень. На оренду йде половина сімейного бюджету. Це невеликий одноповерховий будинок площею близько 80 м², без гаража, техніки та меблів. Ми знімаємо у радіусі 7–8 км від центру міста. За ці ж гроші за 30 км від центру можна орендувати великий будинок із заднім двором та кількома ванними.

Щоб винайняти житло, потрібно залишити заставу. Зазвичай застава – це вартість оренди за 4 тижні. Його тримають на спеціальному рахунку. Якщо при виселенні в будинку виявляться пошкодження, вартість ремонту віднімуть з цих грошей.

Раз на квартал приходить представник агентства нерухомості, ретельно оглядає будинок та фотографує обстановку.

За квартиру зазвичай платять на два тижні наперед. Плату знімають із рахунку автоматично. Якщо грошей на рахунку не вистачає, то агент нерухомості спише оплату з депозиту і нарахує пеню.

Орендувати житло з домашніми тваринами складніше. Якщо у договорі прописується заборона на кота чи собаку, змінити умови не вдасться. Багато хто зневіряється і заводить тваринку нелегально. Це небезпечно: якщо орендар дізнається, то розірве договір та виселить. Тому тварин ховають на час інспекції від агентства нерухомості: садять у шафу і моляться, щоби не нявкав.

Рахунки за комунальні платежі надходять раз на квартал. Зазвичай ми платимо 300-400 доларів на квартал.

Зима в Австралії тоді, коли в Україні літо: червень, липень і серпень. Це холодні місяці, температура вночі опускається до 8-10 °C. Центрального опалення в Австралії немає: хтось обігрівається кондиціонером, хтось використовує газову колонку.

У результаті за літо за комуналку можна заплатити 600 доларів та більше. Якщо заплатити стільки одразу важко, можна зателефонувати до місцевої комунальної служби та попросити розстрочку.

Якщо в будинку щось ламається, викликають спеціаліста з агентства нерухомості. Він оглядає поломку та вирішує, наскільки це терміново. Якщо не дуже терміново, то рішення про ремонт можуть приймати довго.

У нас у спальні на стінах з’явилася пліснява через течу на даху. Кілька місяців обговорювали цей ремонт із ріелторами. Робити самим нічого не можна, потрібно завжди узгоджувати ремонт із господарем. Винятки – термінові проблеми на кшталт прорваної труби.

У договорі докладно описується, що можна й не можна робити у будинку. Пересувати меблі – можна, цвях у стіну – не можна.

Дитячі садки – проблема. Усі садки приватні та дуже дорогі, день у них коштує від 100 доларів. Нам це не по кишені, тож я сиджу вдома з дітьми. У деяких сім’ях дитину відправляють у садок лише на один-два дні на тиждень, щоб спілкувався з однолітками.

Натомість школи безкоштовні. Щоправда, їхня якість сильно відрізняється від району до району. Щороку учні 3, 5, 7 та 9 класів складають тестовий іспит – Naplan. З його результатів і визначається академічний рейтинг школи. Учні прив’язуються до школи за географічною ознакою. Завжди можна спробувати подати документи до шкіл з іншої зони, але шанси отримати там місце невеликі. Тому багато хто шукає житло в районах із гарними школами.

Вища освіта платна скрізь. Студенти або сплачують за курс, або купують окремі предмети. У середньому навчання коштує 5–6 тисяч доларів на рік. Багато хто бере освітній кредит.

Медицина в Австралії платна. Пацієнт витрачає на лікарів зі своєї кишені, потім держава повертає йому частину грошей із страховки.

Якщо щось заболить, треба йти до лікаря загальної практики. Він приймає і дорослих, і дітей. Зі звичайною застудою лікар відправить додому, зі складним випадком випише направлення до фахівця. Тут ніхто не сюсюкається із пацієнтами. Висока температура? Кашель? Живіт? Ідіть додому, попийте води та полежіть, все саме пройде.

Можна прийти до фахівця самостійно, без спрямування. Але такий прийом коштуватиме від 300 доларів, його не компенсують. Сам собі діагностував? Можна перевірити, але за гроші.

Якщо життю пацієнта нічого не загрожує, то лікування буде недорогим, але довгим.

В Австралії держава починає заощаджувати на медицині, платити фахівцям не багато. У результаті вони почали приймати пацієнтів платно.

З державними службами в Австралії я майже не стикаюся. Єдина організація, з якою доводиться спілкуватися, – це «Центерлінк», місцевий центр соціального забезпечення.

“Центерлінк” працює жахливо. Щоб вирішити питання з дитячою допомогою по телефону, може піти година або більше. В офісі завжди черги, а фахівці приймають усіх, окрім тебе: біженців, старих та інших пільговиків.

Центр соціального забезпечення виплачує мені допомогу на дітей: приблизно 120 доларів на місяць. Але навіть із цією невеликою сумою трапляються проблеми. Перед початком фінансового року я маю повідомити, яким приблизно буде наш сімейний дохід. З цієї оцінки і розраховується розмір допомоги.

Наприкінці року суму виплат обов’язково буде скориговано після подання податкової декларації.

Ми з чоловіком майже не користуємося готівкою, скрізь розплачуємось карткою. У багатьох місцях у Сіднеї впроваджено технологію безконтактних платежів.

В австралійських сім’ях є «золоте правило» бюджету: 30% йде на іпотечні платежі, 30% направляють на заощадження, 30% – на оплату поточних рахунків, продукти та покупки, а 10%, що залишилися, – на приємні дрібниці.

Зарплату тут оголошують відразу за рік. Середня зарплата в Сіднеї – близько 70 – 90 000 доларів на рік. Зарплата мого чоловіка, який працює в міжнародній фірмі – 100 000 доларів на рік. З цих грошей він сплатить податки, і на руки залишиться близько 70 тисяч доларів. Це небагато для сім’ї з чотирьох осіб, нам вистачає ледве.

В Австралії низький рівень безробіття – близько 5,6%, і він знижується. Роботу знайти неважко, особливо якщо ти австралієць і закінчив університет.

Мігрантам із роботою складніше. Роботодавець зазвичай просить австралійський диплом і потребує досвіду роботи в Австралії. Багато хто викручується: влаштовуються стажистами, волонтерять чи перенавчаються.

Ще непросто знайти роботу молодим мамам після декретної відпустки. Їм потрібен гнучкий графік, але роботодавець на таке зазвичай не погоджується.

У Сіднеї чудовий громадський транспорт. Я часто їжджу з дитячим візком і жодних незручностей не відчуваю.

За транспорт сплачують транспортною карткою. Увійшов – прикладаєш, вийшов – прикладаєш знову. Гроші списуються за кожну подорож, але не більше 15 доларів на день. Понад 15 доларів на день або 60 доларів на тиждень – катаєшся безкоштовно. Щонеділі за транспорт платять 2,5 долара за весь день.

Паркування скрізь платне. У центрі дуже дорого – подекуди до 120 доларів за робочий день (з 10:00 до 18:00), – у спальному районі на зразок нашого – дешевше, близько 8 доларів на годину. Щоб не платити, мешканці оформлюють собі безкоштовні резидентські дозволи у своїх районах. Без дозволу можна стати лише на дві години, далі – штраф.

У Сіднеї є спеціальний тариф «жайворонок». Якщо припаркуватися вранці, з 7 до 10 години, а виїхати ввечері до 19 години, то за цілий день заплатиш 30 доларів замість 64.

Автомобіль в Австралії можуть дозволити собі сім’ї з будь-яким бюджетом. Уживану машину можна взяти з рук за 2-3 тисячі доларів, ще й у кредит.

За якістю Інтернету Сідней та Австралія залишилися у минулому столітті.

Мобільні оператори часто продають телефони за контрактом. Підписуєш контракт, платиш 50 – 60 доларів на місяць протягом року чи двох – отримуєш телефон безкоштовно.

29 доларів на місяць я плачу за мобільний зв’язок.

У нас в Україні у кожному пристойному кафе є безкоштовний вай-фай. У Сіднеї в кафе немає жодного вай-фаю, хіба що в Макдональдсі, або пароль від нього ніхто не дає. Нещодавно на прогулянковій вулиці у нашому районі відкрили безкоштовну вай-фай крапку.

Австралія – ​​далека країна, далі хіба Нова Зеландія. Літати звідси до Європи довго та дорого.

Австралійці зазвичай подорожують до Азії: до Таїланду, Сінгапуру чи Шанхаю. Пенсіонери часто купують тури круїзними лайнерами навколо континенту або їздять на туристичних поїздах з одного кінця країни в інший. Звичайні поїзди тут нудні та незручні, із простими сидячими вагонами.

Між містами мандрують літаком. Квиток на лоукостер можна купити за 50 – 60 доларів, це дешевше від середнього чека в кафе.

Ще австралійці мандрують автомобілями. Наші друзі приїжджають до нас у Сідней з міста Аделаїда на житловому трейлері, а в холодні зимові місяці їдуть на ньому грітися на північ. Тут все навпаки: зима влітку, холод на півдні.

Продукти харчування та речі в Австралії коштують дорого. Не дарма Сідней вже кілька років входить до десятки найдорожчих міст світу. Тому ми намагаємося дотримуватись жорсткого бюджету. У нашій сім’ї із чотирьох осіб на продукти витрачається близько 500 доларів на місяць, з одягом допомагають волонтери.

Середній чек у кафе – близько 70 доларів. Основна страва коштує 20 доларів, салат чи закуска – близько 7.

А в цілому Австралія – комфортна тепла країна, особливо якщо ти заробляєш не нижче за середній рівень.

Тут багато приїжджих: індусів, китайців, а зараз і українців. Ми живемо в італійському районі: скрізь готують чудову піцу і прогулюються витончено одягнені дідки.

Хоча від Австралії до України далеко, тут велика наша, переважно російськомовна, спільнота. Слов’яни ходять у свої магазини, водять дітей у свої школи та дитячі садки, дружать у «Фейсбуці». А одна пара з України робить чудовий сир – просто як удома. Але ми поки що непогано обходимося і без сиру, і без снігу.

А чи повернемося в Україну – час і події покажуть. Всім миру, де б ви не були!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.