Про те, що я буду жити в Італії, чи вийду заміж за італійця, я ніколи навіть не думала. Але склалося так, як склалося.

Мені досі ніхто не вірить, що Андреа сам зробив мені пропозицію, адже італійці не поспішають узаконювати стосунки.

В 38 років я розлучилася з своїм чоловіком і залишилася сама.

Моя сестра на той час була на заробітках в Італії, і вона запропонувала мені, щоб я їхала до неї в Рим трохи розвіятися.

Я приїхала всього на два тижні, і познайомилася з Андреа. Він на 10 років старший за мене, але ніколи не був одруженим.

Те, що я йому сподобалася, було помітно відразу, але після розлучення я була в такому пригніченому стані, що навіть не думала починати якісь романтичні стосунки з іншим чоловіком, тим більше, з італійцем.

Андреа був сином літнього синьйора, за яким доглядала моя сестра. Коли я поїхала додому, Андреа взяв у сестри мій номер телефону і став щовечора мені дзвонити.

Так ми спілкувалися більше року, і Андреа не витримав, і приїхав до мене в Україну.

Ми провели чудовий тиждень разом, після чого італієць сказав, щоб я збирала речі і їхала до нього в Італію.

Я запитала про заміж, а він відповів, що це – нікому не потрібні формальності, які не мають ніякого значення. Головне, що ми любимо одне одного.

Він поїхав, я сказала, що подумаю. Але погоджуватися на таку пропозицію я не збиралася.

Андреа став наполягати, а я йому прямо сказала, що в чужій країні я хочу бути захищеною, тому мені потрібен шлюб.

Якщо він не готовий брати на себе таку відповідальність, то нехай переїжджає до мене в Україну, тут ми можемо жити і без реєстрації шлюбу, адже у мене є робота, квартира, так що за себе я спокійна. А він хай спробує прижитися.

Кілька днів Андреа мовчав, і я вже подумала, що це все, кінець.

Але він мене дуже здивував, бо зробив мені пропозицію.

Ми одружилися, і тепер я законна дружина Андреа, що дозволяє мені почуватися доволі захищеною в чужій країні.

Не з наю, як складеться наше подальше життя, але поки що у нас все добре.

Моя сестра каже, що мені просто пощастило, бо таких випадків – один на мільйон.

Я поки не працюю, забезпечує мене мій чоловік, вчу мову, а далі побачим.

Тепер сиджу і думаю, невже мені і справді пощастило?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.