Своє життя я переоцінила лише тоді, коли я поїхала за кордон, лише там я зрозуміла, що у мене не все так погано, як я собі думала.

В січні минулого року я була впевнена, що хочу розлучитися з своїм чоловіком. Мені постійно здавалося, що я живу погано, я втомилася від безгрошів’я.

В шлюбі ми були вже 15 років, у нас є дві донечки, 14 і 9 років.

У нас є свій будинок за містом. Будували ми його разом – частину грошей нам дали наші батьки, але ми самі теж працювали і будувалися потрохи.

Було важко, багато років ми на всьому економили, відмовляли собі в багатьох речах.

Але я себе тішила, що збудуємо будинок, перейдем туди жити, і у нас нарешті почнеться нове життя, про яке ми так мріяли.

Переїхали ми в свій новий дім років шість тому, але ще досі щось доробляємо, якісь меблі докуповуємо, ділянку навколо будинку до порядку приводимо – то лавочку купим, то квіти, то якісь деревця.

Ніяк не можемо зупинитися, постійно щось треба і треба. І я зрозуміла, що дуже втомилася від цього.

Я з заздрістю дивилася на своїх подруг, які щороку їздили відпочивати на море. Ми ж собі у цьому відмовляли, чекали до кращих часів.

На роботі мої співробітниці стильно і модно одягалися, а у мене – одні штани і одна кофта на всі випадки життя.

І ось в один момент мені все це набридло. Я заробляла більше ніж чоловік, тому я йому сказала, що хочу з ним розлучитися.

Правда, я не подумала що буде з нашою спільною власністю – як ми поділимо будинок, бо в той момент мені було байдуже, настільки сильно на мене нахлинули емоції.

Я просто хотіла змінити своє життя, хотіла жити легше, а не пропадати весь час на роботі.

І ось в кінці лютого минулого року я на емоціях поїхала з дітьми в Італію. Цю країну я вибрала не випадково.

Моя рідна сестра живе там вже років 15, вона вийшла заміж за українця, і лише на початку цього року їм вдалося взяти житло в кредит.

Вони мали свій невеличкий будинок, і мене з дітьми забрали до себе.

Перший час все було добре, Італія мені дуже подобалася, я раділа, що змогла вирватися з старого життя. Вірила, що тут нарешті зможу жити так, як захочу.

Роботу я швидко знайшла. Ні, на прибирання чи на фісу я не йшла, мені це було не потрібно.

Я майстер по стрижках і манікюру, тому роботу в Італії я швидко знайшла. Сестра відразу знайшла мені купу клієнток.

Я стала заробляти гарні гроші, але чомусь вони мене не тішили.

Ви не повірите, але через якийсь час я впіймала себе на думці, що тут в Італії моє життя не змінилося – я знову працюю весь день, знову не маю часу на відпочинок, і нехай заробляю я тут більше, але і більше витрачаю.

Почала я придивлятися до життя моєї сестри.

Їхнє житло коштує понад 300 тисяч євро, мені важко оцінити, за який час вони зможуть сплатити цей кредит.

Сестрі і її чоловікові по 35 років, вони у шлюбі вже 12 років, дітей поки не мають.

Обоє працюють зранку до вечора. На вихідні, щоправда, завжди їдуть кудись відпочивати.

І ще, вони люблять гарно одягатися, на одяг вони грошей не шкодують.

Пожила я в них майже рік.

Хоч я і купувала продукти, і сплачувала частину грошей на комуналку, я з часом почала відчувати, що зайва в їхньому домі, хоча ні сестра, ні її чоловік мені цього не говорили.

Якось вночі я довго не могла заснути, думала про своє життя.

І я зрозуміла, що я даремно нарікала, адже насправді маю дуже багато.

У мене є сім’я, чоловік, діти, робота, є власний будинок, за який не треба сплачувати кредити до кінця життя.

І за чоловіком теж скучила. Він у мене хороший, старався як міг для сім’ї.

У нас з ним по-різному бувало, але він мені ніколи поганого слова не сказав.

Роздумуючи над цим всім, я зрозуміла, наскільки я помилялася.

На початку березня ми повернулися в Україну.

Мої дівчатка були дуже раді, вони казали, що в Італії добре, але дома краще.

А як втішився мій чоловік! Він не очікував на наше повернення.

Розлучатися я передумала, ми навіть не починаємо цю тему.

Як і не чіпаємо тему про те, що мені важко живеться.

Гроші в будь-якій країні треба заробляти. Легкого життя немає ніде.

А я маю багато, і дякую Богу за все!

Сьогодні зранку пила каву з свого улюбленого горнятка і вдихала ранковий аромат весни. Ці відчуття не порівняти ні з чим.

Мені треба було рік пожити за кордоном, щоб навчитися цінувати те, що я маю.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.