Мій 45-річний син разом з невісткою вирішили, що мені пора вже оформити спадщину на їхню дочку, мою єдину внучку.

Внучці 20 років, вона вчиться в університеті, і я справді завжди говорила, що все своє майно перепишу на неї.

Мова йде про будинок, в якому я живу.

В свій час мій чоловік їздив на заробітки, і мав можливість збудувати для нас великий, комфортний дім.

Синові він теж допоміг купити квартиру, а згодом і на машину грошей додав, так що сина ми точно не образили.

Чоловіка мого вже шість років як немає на цьому світі, відтоді я живу в будинку сама.

Син з невісткою приїжджають, але рідко, в основному на свята.

А внучку я вже не пам’ятаю коли бачила, як не покличу її до себе, вона постійно зайнята.

Щоправда, син допомагає мені оплачувати комуналку, бо будинок великий, і я сама б не справилася, особливо взимку, коли приходять рахунки за опалення.

Зараз мені 64 роки, я ще добре себе почуваю, але нещодавно почала серйозно задумуватися над своїм майбутнім.

Син живе в сусідньому містечку, що за 60 км від нашого селища, то ж приїжджає, як я уже сказала, рідко.

Я розумію, що прийде час, і мені буде потрібна стороння допомога, та я не впевнена, що мені буде кому допомогти.

Звучить це все дуже сумно, але це дійсно так.

Багато людей не дуже-то і хочуть ставати батьками, але роблять це, тому що боятися того, що вони будуть абсолютно нікому не потрібні в старості.

Я вже теж в такому віці, коли про це пора задуматися, але які шанси, що за мною буде доглядати мій син, невістка чи внучка?

На жаль, шанси на це не такі вже й великі.

Я це вже не раз бачила на практиці. У моєї сусідки троє дітей. Вона їм завжди допомагала, онуків виростила.

Але коли хворіти почала і їй самій потрібна допомога стала, то діти від неї відмовилися – всім ніколи, у всіх справи, всі зайняті.

У мене є подруга, яка переконана, що розраховувати на дітей і їх допомогу взагалі не варто.

Дуже часто буває таке, що у дітей просто немає грошей на те, щоб допомагати своїм батькам, адже вони і самі ледве зводять кінці з кінцями.

Тому я вирішила, що поки я ще в силі, треба подумати про свою старість.

У мене є однин сусід, Василь, молодший за мене на 5 років, дуже гарний і вправний чоловік.

Він давно вдівець, живе разом з донькою і зятем, і відчуває, що він їм заважає.

А у мене будинок величезний, то ж я сама запропонувала Василю переїжджати до мене і жити разом.

Я впевнена, що з Василем у мене все буде добре, він, до речі, ще працює на роботі, і так підробляє, так що гроші у нього є, ми точно не пропадем.

В понеділок мені зателефонував син, спочатку запитав, як я себе почуваю, а потім відразу перейшов до справи – запропонував мені уже зараз переписати свій будинок на його дочку.

В принципі, для онуки мені нічого не шкода, але я не впевнена, що це рішення буде правильним, особливо зараз, коли Василь переїхав до мене і ми лише почали жити разом.

Але саме цей факт і найбільше турбує мого сина, вони з невісткою переживають, щоб будинок чужим людям не дістався.

У мене теж є в цій ситуації певні побоювання – а якщо внучка вийде заміж і захоче жити з чоловіком у мене в будинку, скаже, що тепер вона власниця, ще чого вижене мене разом з Василем.

Ну хіба не так?

Але мій син запевняє мене, що такого не може бути, що я себе накручую, тому продовжує наполягати на тому, щоб я вже оформляла дарчу на внучку.

Та поспішати я не хочу, а це дуже не подобається моєму сину.

Як ви думаєте, я права? Чи все-таки треба сподіватися на своїх дітей?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.