Коли в неділю я побачила у себе на порозі свекруху, я своїм очам не повірила, адже її я точно не чекала.

Мені 40 років, я вже 15 років як заміжня, але мама мого чоловіка жодного разу не була у мене в гостях, і весь цей час вона не спілкувалася зі мною взагалі.

Коли її син зробив мені пропозицію, вона відразу заявила, що не прийме мене, бо я їм не рівня.

Ми родом з одного села, але ніколи не були близько знайомими. Єдине, що ми знали, що їхня родина – багата. А ми відносилися до значно бідніших людей.

Але мій чоловік ні на що не зважав, і попри заборону матері, він таки одружився зі мною.

За це вона викреслила його із списку своїх спадкоємців і перестала з нами спілкуватися.

То ж усе, що ми зараз маємо, ми досягли самі, без допомоги батьків.

Я вважаю, що мені в житті дуже пощастило, адже у мене чудовий чоловік, а все інше – не таке вже й важливе. Просто я не вмію зациклюватися на поганому.

І ось в минулу п’ятницю я йду по вулиці додому, і чую, як дві жінки говорять про мою свекруху.

Одна з них була багато років подружкою моєї свекрухи, але останнім часом вони щось не поділили, і посварилися.

Так от, саме ця жіночка і стала говорити іншій різні неприємні речі про свою колишню подругу, мою свекруху.

Коли я підійшла до них ближче, вона сподівалася, що я зараз стану її союзницею і теж почну обливати свекруху брудом.

Але я її здивувала, бо не лише сама нічого поганого не сказала, але ще й і їй порадила закрити рота і не очорнювати маму мого чоловіка.

Я вже до неділі і забула про цей випадок, але тут на моєму порозі з’явилася свекруха.

Вона стала плакати і просити у мене пробачення, бо нарешті зрозуміла, як всі ці роки вона до мене недобре ставилася.

Виявляється, що їй про все розповіла та друга жінка. Вона сказала свекрусі, як я її перед людьми захищаю, і це маму чоловіка дуже зворушило, так, що вона прибігла до мене просити пробачення і миритися.

Звичайно, я пробачила свекруху, до того ж, давно. Не хочу згадувати минуле і тримати на неї зло.

Навіщо?

Життя занадто коротке, щоб пам’ятати старі образи!

Добре, що у нас є ще час почати все спочатку.

Я цим шансом точно скористаюся, адже згода будує, а незгода – руйнує.

Ну хіба не так?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.