Ця історія мала б бути давно забута, бо минуло добрих два десятки років, але нещодавно минуле повернулося в наше життя, і мені треба щось з цим робити.

Все сталося так зненацька, що я просто розгубилася. І від рішення, яке я зараз прийму, буде залежати доля мого племінника, якого я дуже люблю, і бажаю йому лише всього найкращого.

Моєї рідної сестри, на жаль, уже немає на цьому світі, і після того, як її не стало, я взяла на себе обов’язок приглядати за своїм племінником, Андрієм.

Його я люблю як рідного сина, і готова заради нього на багато чого, аби лише хлопець мав добру долю, бо ж зараз він сирота, крім мене у нього нікого немає.

Андрій вже дорослий, в минулому році університет закінчив, на роботу влаштувався.

Андрій дуже хорошим хлопцем виріс, сестра йому квартиру в місті залишила, а я часто приїжджаю туди – їсти зварю, приберу, поскладаю все.

Він же хлопець, хто йому допоможе, як не я? Тепер я племіннику і за тата, і за маму.

Чоловіка моєї сестри не стало ще 15 років тому, а сестри два роки як немає.

А у вівторок я поверталася з роботи додому і через вікно автобуса побачила аж надто знайомий мені силует.

Я переконана, що це один мій давній знайомий, Микола, але чому аж через стільки років він повернувся в село?

На своїй зупинці я вийшла з автобуса і таки переконалася, що мені не прибачилося – це справді був він.

Ця випадкова зустріч мене неабияк збентежила, тепер я просто місця собі не знаходжу, думаю, що мені робити.

Я йшла додому з купою незрозумілих думок в голові, бо я усвідомлювала, що все це не просто так.

Потім сама себе почала заспокоювати, може він не надовго, і скоро повернеться в своє життя, так нічого і не дізнавшись.

Головне, щоб він випадково не побачив у мене Андрія, тоді сам напевне про все здогадається…

Я сестрі пообіцяла, що нікому і ніколи не видам її таємниці.

Микола був нашим сусідом в селі, жив через кілька хат.

З моєю сестрою вони довго зустрічалися, а потім якась кішка перебігла дорогу, Микола з села поїхав, а сестра вийшла заміж.

Невдовзі народився і Андрійко… Як дві краплі води схожий на Миколу.

Сестра тоді розповіла мені правду, але сказала, що це назавжди має залишитися між нами.

Так ми і жили всі ці роки, таємницю сестри знаю лише я.

Сьогодні я знову випадково зустріла Миколу, цього разу в нашому сільському магазині.

Він вийшов і захотів зі мною поговорити. Розповів, що дружини його не стало, а дітей у них не було.

От він і продав свою квартиру в місті, і вирішив перебратися в село, ближче до природи. Сподівається тут віднайти спокій для своєї душі.

Микола просив показати мoгилку моєї сестри, зізнався, що навіть через роки так і не зміг її забути.

Тепер я не знаю, як мені бути. Я розумію, що рано чи пізно Микола побачить Андрія і сам все зрозуміє, бо той схожий на нього як дві краплі води.

Що робити мені?

Мовчати, як обіцяла сестрі, чи сказати правду – щоб на цій землі у Андрія був батько, а в Миколи син?

Що в цьому випадку буде більшим гріхом – мовчати, чи сказати правду?

Як же все це непросто!

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.