На свята я своїм дітям оголосила, що записала будинок на зятя.

У мене є два сина і дочка, але свій будинок я вирішила переписати на Івана. Сини мене в цьому рішенні підтримали, а ось дочка проти.

Я все життя пропрацювала на пошті, носила листи, газети, пенсії, і не раз приносила ще й продукти тим бабусям, які жили на окраїні села і яким до магазину було важко добратися, особливо взимку.

Найбільше я дбала про літню жінку Стефанію, їй було вже за сімдесят, вона сама ростила свого внука.

Хлопчик залишився з бабусею, бо доньки її не стало, а зять подався у світи, і відтоді про нього не було жодної звісточки.

Стефанія виховала Івана гідним хлопцем, але не могла йому багато дати, бо крім пенсії і невеличкого городу у неї більше нічого не було.

Минули роки, Стефанії не стало, Іван повністю осиротів.

Я неймовірно раділа, коли Іван одружився з моєю донькою Вірою і став моїм зятем.

На той час два моїх старших сини вже одружилися і жили з своїми сім’ями окремо, тому я забрала молодих до себе.

Іван став для мене сином, така добра дитина, що словами не передати.

У Івана з Вірою двійко синочків народилося, я їм з внуками допомагала.

Але потім Віра сказала, що хоче їхати на заробітки в Польщу, її молодшому синочку було всього 5 років.

Я пробувала її відговорити, щоб вона нікуди не їхала, але Віра слухати не хотіла. Сказала, що якщо чоловік не хоче заробляти, то заробляти поїде вона.

Дочка поїхала, а я залишилася разом з Іваном ростити дітей.

Віра висилала невелику суму, а решту, як вона сама говорила, відкладала.

Приїжджала донька додому кілька разів на рік, в основному на великі свята.

А в цьому році Віра попередила – на Великдень додому не приїде, бо не встигає з роботою.

Я насторожилася, і не помилилася, бо моя сусідка, яка теж їздить на заробітки в Польщу, розповіла мені, що Віра чекає дитину, тому додому і не приїжджає.

Щоб самій у всьому переконатися, я зателефонувала Вірі, щоб та якось спростувала інформацію, але дочка зізналася, що все це правда, і що вона давно розлюбила Івана.

В Польщі у неї почалося інше життя. Просила нічого не розповідати дітям.

Я довго думала, що робити. А потім пішла до нотаріуса і зробила дарчу на Івана.

А на Великдень, коли старші сини з дружинами приїхали до нас в гості, я їм повідомила про своє рішення.

Сини мене підтримали, претендувати на будинок вони не мали наміру.

А от Вірі моє рішення дуже не сподобалося. Вона сказала, що приїде влітку і буде претендувати на свою частку.

Я вважаю, що все зробила правильно.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.