До нашестя росіян це мальовниче село на Запоріжжі налічувало близько тисячі мешканців. Під час широкомасштабного вторгнення в Україну ординців воно деякий час перебувало під окупацією. Але вже наприкінці березня 2022 року з важкими боями підрозділи ЗСУ ворога з нього вибили.

У Голодомор 1931-1933 років після московської «продрозверстки» тут віддала Богові душу чи подалася світ за очі більшість населення. Нині історія повторюється. Село майже стерте з лиця землі, досі залишаючись на лінії вогню. Але його стійко боронять українські піхотинці, й тому з пів сотні місцевих тут ще залишилося. Інші ж уцілілі в горнилі війни очікують на своє повернення…  

…Командир піхотинців на позивний «Кремінь» робить звичний для нього щоденний «обхід» нульових позицій своїх підлеглих. Приймає доповіді, уточнює сьогочасну обстановку, цікавиться знадобами хлопців і ставить бойові завдання. Побіля однієї з позицій він розділяє нашу невеличку групу супроводу, щоби показати кореспонденту АрміяInform дещо цікаве. Прямуємо до пункту призначення кількома більш-менш безпечними маршрутами — сусідні села якраз почала крити артилерія рашистів. А це прямо вказує на те, що десь над нами баражують їхні коптери.

Сходимося незабаром у місці, де в селі до війни розміщувалася база успішного сільськогосподарського підприємства. Руйнування тут разючі — особливо для уродженця сільської місцевості. Бо тут — розбомблені або повністю згорілі зерносховища, побита сільгосптехніка тощо. Зав’язується розмова.

Піхотинець на позивний «Маестро» розповідає, що село й околиці орки криють касетними реактивними снарядами, важкою артою. Нещодавно вдарили фосфорними боєприпасами. Про мінометні обстріли й говорити годі. Зараз війна геть інша, ніж в періоди АТО й ООС. Ворожу артилерію наводять на цілі безпілотники, безпрецедентно діють ворожі засоби РЕБ.

Тому повністю змінилася й тактика наших оборонних чи наступальних дій.  Але день за днем, крок за кроком підрозділи в цьому районі просуваються вперед. Люди змучені морально та фізично, але наші успіхи на Харківщині та Херсонщині різко підняли йому з побратимами настрій і бойовий дух. А хлопці, мовляв, у підрозділі — що криця!

Користуючись приводом, прошу розповісти про своїх хлопців командира.

— Усі рвуться в бій, у наступ, б’ють московитів затято, — говорить «Кремінь». — Пишаюся всіма ними разом і кожним окремо. Он «Американець» уже п’ять років воює, знає та вміє все, що потрібно. «Маестро» від нього не відстає, «Токар» — що здатен снаряди на орала перековувати й навпаки. Пілот коптера «Мазай», який майстерно вистежує на полі бою російських полохливих «зайчиків». Наш заступник командира з роботи з особовим складом — учорашній священник, який на час війни змінив церковний хрест на «меч»…

«Кремінь» додає, що до війни більшість із його піхотинців були суто цивільними людьми мирних професій. Але зараз побратими навчилися гарно, щабель за щаблем, день за днем опускати «другу» армію світу нижче й нижче, щоби ординцям не кортіло більше зазіхати на чуже. Вони прийшли сюди нас убивати, як це вони робили століттями. Вбивати, грабувати й ґвалтувати. Але що вони сіють, те й пожнуть…

…Навколишні церкви ординці розбомбили також. Але люди інколи до їхніх руїн йдуть помолитися — поспіхом, допоки обстрілів нема. В Бога вони тут все ще вірують. Але покладаються в цю годину, як сказав автору один з уцілілих місцевих, лише на ЗСУ…

Фото автора