Мені дуже не щастило в особистому житті, я вже й не сподівалася, що вийду заміж.

Але, відсвяткувавши свій тридцятирічний ювілей, я познайомилася з Степаном, який теж забарився з пошуком своєї долі.

Наша зустріч була випадковою, але доленосною, бо невдовзі ми з Степаном одружилися.

Жили ми добре, можна сказати душа в душу. Невдовзі у нас народилася донечка.

Степан був родом з сусіднього району.

З свекрухою у мене відразу не заладилося, вона чомусь відразу не злюбила мене, бо мріяла про іншу невістку для свого єдиного сина.

Після весілля Степан пішов жити до мене, а його мама за десять років приїхала до нас в гості лише один раз – на хрестини внучки.

Але я цим не переймалася, з чоловіком ми жили і працювали, намагаючись наздогнати згаяний час.

Степан часто збирався з донечкою і їхав до мами, але мене ніколи з собою не запрошував.

Через десять років чоловік захотів будувати будинок. Я вельми втішилася цьому, але Степан відразу мене ошелешив тим, що будинок він будуватиме в своєму селі.

Так хоче свекруха, вона навіть виділила йому для цього чудову ділянку в гарному місці.

Я дуже засмутилася, але чоловік мене заспокоїв, мовляв, що хату ми будуємо для нашої доньки, а там і місце гарне, і природа надзвичайна, і повітря чистіше.

На цьому я і погодилася, а чоловік активно почав будівництво.

Тепер він постійно пропадав у своєї мами, тижнями не приїжджав додому.

З часом я стала помічати, що чоловік почав віддалятися, приїжджав ненадовго, і знову їхав, пояснюючи це тим, що його чекає багато роботи.

Так тривало майже три роки, поки Степан будував будинок.

Вся домашня робота, а в селі її завжди дуже багато, була на мені.

А одного разу весною ми мали садити город, і Степан обіцяв приїхати, щоб допомогти.

Чоловік з’явився пізно ввечері в п’ятницю.

Всю ніч він не спав, я відразу помітила, що його щось сильно непокоїть.

А зранку, замість того, щоб йти зі мною на город, почав збирати свої речі.

Він зібрав свої речі у валізу і повідомив мені, що йде до іншої.

Виявляється, що за цей час, поки він жив у свекрухи, він познайомився з жінкою.

Їй тридцять років, вона жодного разу не була заміжньою.

Почувши це, я стала просила його одуматися, хоча б заради донечки.

Я не могла збагнути, навіщо йому це, адже ми вже не молоді, навіщо так круто все змінювати?

Степану якраз в квітні мало виповнитися сорок п’ять років.

Я плакала і благала не перекреслювати десять років спільного життя.

Але чоловік сказав, що все вирішено, бо у нього скоро буде ще одна дитина і зволікати з розлученням не варто.

Мені нічого більше не залишалося, як відпустити чоловіка в нову хату, в якій я так жодного разу і не була, і в нове життя, без мене і нашої донечки.

Що я з цього всього зрозуміла? Що життя дуже непередбачуване, і не можна нікому вірити!

Мені треба було наполягти, щоб ми хату будували у мене, може такого б і не сталося.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.