Дружина на мене образилася за те, що я відмовив нашому сину у допомозі – він прийшов до нас і попросив 4 тисячі гривень, а я сказав, що не дам ні копійки.

Ситуація мені не подобається, і треба щось змінювати, інакше син ніколи не подорослішає, але моя дружина мене в цьому не підтримує.

Вадим у нас єдиний син, тому на думку моєї дружини, ми маємо йому дати все, що можемо.

А я кажу, що вже досить! Він уже сам батько, то ж нехай сам вчиться думати і працювати.

Мені 58 років, багато років я їздив з будівельною бригадою за кордон, і заробляв великі гроші.

Ми з дружиною доволі забезпечені люди, маємо будинок, автомобіль, є певні заощадження, до того ж, ми обоє досі працюємо.

А Вадим роботи постійної немає, він звик до того, що як тільки йому щось треба, він відразу біжить до нас, і ми вирішуємо всі його фінансові проблеми.

Син живе окремо, він давно одружений, одружився відразу як з армії прийшов. Дружина старша за нього, але з сином ми сперечатися не стали, знали, що все одно він нас не послухає.

Весь цей час сім’ю доводиться утримувати нам, бо невістка спочатку сиділа в декреті, а тепер займається дитиною. А син знаходиться в постійному пошуку роботи.

Свати, батьки невістки, чи виявилися хитрішими, чи жадібнішими, але прикинулися бідними, тому відразу сказали, що вони нічого не дадуть, бо самі не мають.

Правда, забезпечили молодих житлом – віддали (не подарували) молодим для проживання двокімнатну квартиру, яка залишилася їм від бабусі, мабуть, що-б комуналку за неї не платити і з почуттям виконаного обов’язку самоусунулися.

Син з невісткою відразу все зрозуміли, і просто занадилися за «допомогою».

Якщо я ще якось міг протистояти їхнім бажанням і вимогам, то дружина виявилася добрішою – відмовити єдиному сину вона не може.

Син не припиняє їздити і просити. А тут ще він заявляється і «радує», мовляв у вас другий онук буде. І в черговий раз з матеріальними проханнями, цього разу він попросив 4 тисячі гривень.

Я йому відмовив, все по поличках розклав. Халява закінчилася, пора і честь знати. Нагадав про совість, яку треба мати.

Нічого, що у мене є своє життя? Я ж теж жива людина і теж їсти м’ясо хочу яке люблю.

Чому я повинен у всьому собі відмовляти? Ми і так кілька років підтримували його сім’ю.

Я і дружину попередив, щоб вона нишком від мене не давала синові гроші.

Син образився, дружина зі мною теж не розмовляє.

Але я вважаю, що роблю все правильно, ми теж маємо право відпочити і пожити для себе.

Зрештою, треба ж сину колись починати самому заробляти, ми ж не вічні, прийде час, і нам буде потрібна його допомога, а я не впевнений, що можу в старості розраховувати на сина.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.