Як тільки я почула звістку про те, що не стало моєї мами, я відразу поїхала додому. По дорозі я багато чого думала, і зрозуміла, що ми якось неправильно життя прожили.

Нас у мами було двоє: я і брат. Але біля мами ніхто з нас не жив, бо я вийшла заміж, і пішла жити до свого чоловіка. І брат також відразу як одружився, почав знімати житло в райцентрі.

З свекрухою я прожила майже 19 років. Коли вона захворіла, саме її доглядала її до останнього. Та мої зусилля ніхто не оцінив, бо не пройшло і пів року, як мій чоловік знайшов собі іншу, і розлучився зі мною.

Нашій єдиній доньці на той час вже було 18 років, вона була студенткою. То ж я вирішила, що мене вдома нічого не тримає, і поїхала за кордон.

Тоді моя мама дуже просила мене нікуди не їхати, бо вони з батьком вже не дуже добре себе почували, і хотіли, щоб я переходила до них жити і їх доглядати.

Але я так втомилася, коли доглядала свекруху, що вдруге робити це у мене вже бажання не було. Простіше було мені поїхати і спробувати почати життя спочатку.

На той час мені було 40 років. Я стала жити в Чехії, знайшла роботу, а згодом і чоловіка, навіть народила ще дитину.

Всі ці роки додому я не приїжджала, хоча мама не раз мене кликала. Але у мене було своє життя: робота, дитина, чоловік.

Мені чомусь завжди здавалося, що я ще встигну побути з батьками. Проте два роки тому батька мого не стало, мама залишилася одна.

Тому я планувала влітку приїхати з сином до неї, адже мама ще внука не бачила.

Але я не встигла. Брат мені зателефонував і сказав, що мами не стало. Вона відійшла вночі, тихо, у сні.

Виявляється, останній місяць мама дуже погано себе почувала. Біля неї весь цей час була невістка – дружина мого брата.

Щоб доглядати за нашою мамою, вона взяла на роботі відпустку і переїхала до неї в село.

Зробила вона це не заради грошей чи похвали, просто вона така людина, хороша дуже.

Мама це оцінила, бо в заповіті вказала лише невістку. Ні мені, ні брату мама не залишила жодної спадщини.

Я була ошелешена, коли це почула. Адже я її дочка, і в мене нічого за душею немає, я сподівалася, що завжди зможу розраховувати на батьківський будинок. А тут виявляється, що мені не належить нічого.

Брат теж був здивований таким рішенням мами, але він підозрює, чому мама зробила саме так. Мій брат погано жив з дружиною, і їхні стосунки на межі розлучення вже давно.

От мама і вирішила таким чином скріпити їх союз. До того ж, невістка виявилася єдиною людиною, яка була з мамою до останнього.

Я розумію, що я сама багато в чому винна. Та все ж вважаю, що мама вчинила дуже неправильно, коли лишила нас з братом спадщини.

А яка ваша думка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.