Він той, хто одним із перших отримав нагороду найвищого рівня Рівненської обласної військової державної адміністрації — почесну відзнаку «Слава Рівненщини».

Майстер-сержант Володимир на псевдо «Клим» проходив військову службу в різних частинах Збройних Сил України. На його рахунку сотні успішних завдань, оборона Савур-Могили на Донеччині та Олізарівки на Київщині, а ще — два поранення, які назавжди змінили життя воїна. Він один із тих молодших командирів сьогодення, хто за порівняно невеликий час служби підготував достойну зміну та точно знає, що ворог не пройде.

— Що таке розвідка? — одразу запитую у свого співрозмовника.

— Це найважливіший вид бойового забезпечення військ, без якого не обходиться жоден підрозділ чи військова частина. Розвідник — той, хто тихо прийшов, здобув інформацію, бачить та чує ворога, може його знищити, але не робить цього, бо завдання групи здобути інформацію та повернутися до своїх. Люди цієї героїчної професії повинні знати й уміти більше за інших, а тому постійно вчаться. Близько 90 % нашого успіху залежить від набуття спеціальних навичок під час самопідготовки, — розповідає Володимир. — Розвідка — це саме той рід військ, який є усюди — чи то це піхота, артилерія, чи десант.

Події на сході держави

На початку збройної агресії кремля на сході України Володимир проходив службу в окремій механізованій бригаді на Волині.

— У 2014 році після трагедії під Іловайськом військове керівництво ухвалило рішення про формування кількох підрозділів, які поїдуть у цей район на підкріплення. Коли ми туди прибули, нам довели, що будемо виконували завдання у складі батальйонно-тактичної групи «Колос». Спочатку забезпечували роботу на блокпостах біля Вугледара, Мар’їнки, Новомихайлівки. В Новомихайлівці позиції ворога були за кількасот метрів…

— Якось ми отримали наказ узяти Савур-Могилу. І 28 липня мій підрозділ уперше зайшов на цю висоту. Далі ми то відходили, щоб вижити, то брали її знову. Тоді з боку Первомайська нас пробували взяти в кільце, але ми відбилися. Ба більше, здобули перший трофейний УАЗ та взяли в полон кадрового російського офіцера — підполковника. Все це відбувалося в той час, коли з’явився російський мем про заперечення присутності їхніх військ на території нашої держави. 7 серпня ми остаточно взяли Савур-Могилу. Тоді я отримав своє перше поранення. А гелікоптер, що прилетів за нами, був обстріляний противником з кулеметів та гранатометів — ми бачили дим із фюзеляжу. Але екіпаж зумів відлетіти з небезпечного району, а нас — поранених — забрав наступний борт.

За Савур-Могилу Володимир Климов отримав орден «За мужність» III ступеня.

Київщина

— Я готувався до великої війни. Сумка зі всім необхідним була зібрана ще до новорічних свят. І коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, одразу прибув до військової частини. Кожна група отримала своє завдання. На кордоні Житомирщини та Київщини з боку Варшавки ми рухались у бік кордону з білоруссю. У той час із кількох напрямків одночасно ворог проривався до міста Іванків, щоб надалі спробувати взяти нашу столицю. Але задум росіян провалився. Скажу, що спочатку у противника була перевага, зокрема в повітрі — вони прорвалися у бік Бучі, Ірпеня, Макарова, але згодом ми насипали ворогу з трьох боків: з Фастова, Житомира, Києва — і відбили ці населені пункти. Були випадки, коли російські війська тікали так, що забували забрати цілі підрозділи своїх, а ті добровільно здавалися в полон.

В один із днів підрозділ «Клима» прибув до Олізарівки, де всі мости через річку були підірвані. Завданням було виявити ворожі сили в районі навпроти.

— В один момент стався підрив автомобіля з нашою групою, де я був за кермом. Тоді четверо з нас дістали поранення. Двоє важкі, ще двоє легкі, яких посікло осколками та контузило. Мене також контузило, порвало руки, обличчя, переламало хребет.

За оборону Київщини розвідник був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня…

— Розвідка — це не стрільба, штурм, полонені тощо. Розвідка закінчується тоді, коли починаєш стріляти й викриваєш себе. Ти вже не розвідник, а піхотинець, — зазначає Володимир. — Ми переможемо, бо такої мотивації, як у Збройних Сил та українського народу немає більше ніде у світі. Так було й так буде… Десятки, тисячі, сотні тисяч людей готові брати до рук зброю, щоб захистити свої домівки та майбутнє дітей.

На сьогодні майстер-сержант Володимир Коваль уже звільнений із лав Збройних Сил за станом здоров’я.

Фото автора та з архіву Володимира Клима