Результати недавніх операцій ЗС України вчергове ініціювали збільшення уваги міжнародної військової спільноти до подій російсько-української війни. Значний інтерес фахівців умовно можна розподілити на три складові: аналіз та оцінки перебігу подій, прогнози щодо перспективи завершення власне війни та, що насправді є основним для іноземних військових, — вивчення нашого досвіду та можливості його адаптації до реалій власних армій. Нижче АрміяInform зібрали деякі свіжі оцінки та висновки партнерів.

Що стосується основних тем, то наразі на першому місці стоїть проблематика ядерного шантажу з боку рф та перебіг «часткової мобілізації». Погрози путіна застосувати ядерну зброю спричинили справжній потік пов’язаних із цією темою публікацій у фахових та масових медіа, тому потребують окремого висвітлення. А що стосується російської мобілізації, то вже сьогодні відомі її попередні результати та прогнози.

Сам факт оголошення мобілізації підтверджує високий рівень втрат у російській армії, які її керівництво до останнього намагалося приховувати. Інакше неможливо пояснити, навіщо призивати до війська близько 300 тисяч чоловіків, коли міністр оборони рф сергій шойгу заявляє, що росія втратила трохи менше як шість тисяч військових.

Аналітик «Інституту досліджень зовнішньої політики» (Foreign Policy Research Institute) Роб Лі із сумнівом ставиться до того, що часткова мобілізація допоможе армії рф: «Велика кількість погано навчених і слабо мотивованих солдатів не є великою перевагою». За оцінками інституту, російській армії не вистачає кваліфікованих для реалій війни інструкторів та необхідних матеріальних ресурсів, щоб підготувати та забезпечити велику кількість резервістів. Тому, якщо російська армія піде своїм традиційним шляхом і використовуватиме мобілізовані ресурси лише як гарматне м’ясо, то у військовому плані важко сподіватися на якісь кардинальні зміни на полі бою. Хоча позитивна сторона для України в зазначеному безумовно є. Кількість жертв і народне невдоволення, яке точно не вдасться погасити кремлівською ура-патріотичною пропагандою та грошовими виплатами, однозначно сприятимуть розхитуванню ситуації в самій росії.

Аналогічний прогноз щодо російської мобілізації оприлюднив колишній командувач військ США в Європі, а наразі експерт американського Центру аналізу європейської політики, генерал армії США у відставці Бен Ходжес: «Якщо припустити, що кремль справді оголосить загальну мобілізацію, я маю сумнів, що дуже багато людей вдасться залучити… У росії загальна мобілізація найімовірніше не дасть своїх плодів. У випадку, якщо її оголосять, потрібно буде щонайменше декілька місяців для підготовки та екіпіровки військовослужбовців».

З приводу російської мобілізації та її впливу на події на фронті видання The Economist підготувало змістовну публікацію. Автори також впевнені, що знадобляться місяці, щоб путінська «часткова мобілізація» мала якийсь ефект. Але якщо новобранців відправити на війну раніше цього часу, це може призвести до чергових неприйнятих втрат для зс рф: «Час не є союзником путіна. Резервістів, яких планують мобілізувати в першу чергу, не потрібно навчати стрільби, але все ж таки певна підготовка знадобиться, щоб навчити користуватися новими озброєннями та пристосуватися до нових умов. Якщо новобранців відправлять на війну передчасно, це найімовірніше обернеться новими втратами для російських військ. Мобілізованих можуть включити до наявних підрозділів — замінити ними загиблих. Так російським військам простіше утримуватиме захоплені позиції, але не вести наступ. Для масштабних атак їм не вистачає зброї, частково через те, що багато російських солдатів залишали свої танки та інші озброєння, коли тікали від контрнаступу ЗСУ».

Автори публікації вважають, що путінська «часткова мобілізація» відкриває для України вікно можливостей. Україні необхідно скористатися наданою можливістю на полі бою. Мир настане тоді, коли російські громадяни зрозуміють, що путін просто не в змозі перемогти. На їхню думку, що більше Україна поверне територій до прибуття російського підкріплення, то сильнішими будуть подальші позиції ЗСУ.

Одночасно під детальний аналіз закордонних фахівців підпадають власне дії військ у районах проведення операцій. Адже успішний наступ ЗСУ на Харківщині вкотре продемонстрував поточні проблеми російської армії. В першу чергу — недостатню мотивацію, досить слабку підготовку до бойової реальності, неготовність до тривалих бойових дій та власне недисциплінованість особового складу. Саме таку оцінку надав старший науковий співробітник Королівського інституту об’єднаних досліджень Великої Британії Джек Вотлінг у своїй статті для The Guardian. На думку експерта, до переваг російських збройних сил належать: чітка військова доктрина; добре спроєктована й адекватно побудована бойова техніка; сильна інфраструктура щодо виробництва боєприпасів та можливості їхньої доставки залізницею.

Водночас, як пише Д. Вотлінг, наведені переваги нівелюються кількома суттєвими недоліками: «По-перше, російські солдати погано підготовлені, що проявляється у нестачі професійних кадрів. По-друге, зс рф мають вкрай низький рівень командування і лідерства. Культура лідерства в російській армії є диктаторською й повністю тримається на залякуванні. Важливим елементом її підтримки є корупція, яку заохочують у кремлі… Страх перед покаранням створив армію, в якій солдати вперто виконуватимуть накази, навіть якщо вони більше не мають сенсу… По-третє, росіяни абсолютно невмотивовані і часто не до кінця розуміють навіщо воюють. Оскільки вище військове керівництво не викликає у солдатів нічого, крім страху, їхній бойовий дух є вкрай низьким. Вони не готові віддавати життя один за одного. Четвертим, і ледь не ключовим, недоліком армії окупантів є погана організація. Війна в Україні чітко показала, що росіяни готові лише для ведення коротких, але інтенсивних воєн. Без загальної мобілізації потенціал їхнього війська надто малий. Його підрозділам не вистачає тилового забезпечення, а обладнання та зброя не підходять для затяжної війни, в яку поступово переростає вторгнення в Україну». На думку Д. Вотлінга, наведені чинники є основними причинами невдач російської армії й у кінцевому результаті призведуть до провалу авантюри путіна.

Досить змістовний матеріал про події в Україні оприлюднив американський телеканал CNN. Він заслуговує на те, щоб бути процитованим максимально розгорнуто: “Ще кілька тижнів тому здавалося, що війна в Україні з настанням зими застигне на місці, оскільки на той момент жодна зі сторін не досягла помітного прогресу. Але все змінилося з раптовим та успішним українським наступом на більшій частині окупованої Харківщини, що надихнуло західних прихильників України не менше, ніж викликало взаємні звинувачення у москві. Тепер російські військові здивовані після того, як Україна за тиждень звільнила більше територій, ніж російські війська захопили за п’ять місяців. Приголомшливий контрнаступ України на Харківщині у поєднанні з… наступами на півдні поставили кремль і… міністерство оборони росії перед вибором. У міру наближення зими вони мають вирішити, якому фронту віддати перевагу та чи подвоїти зусилля щодо досягнення заявленої путіним мети: захоплення Донецької та Луганської областей… Взяття Донеччини — складніше завдання для росіян.

Сім місяців війни виявили недоліки російської логістики, яка лише погіршиться у більш сиру та холодну погоду. За лічені дні росія втратила один із трьох напрямків наступу на Донецькому напрямку; за двома іншими з кінця червня не було досягнуто жодного прогресу. Водночас російська оборона в Херсоні перебуває під зростаючим тиском, незважаючи на посилення завдяки успіху України в перекритті постачання через річку Дніпро та завданні ударів по командних пунктах і складах боєприпасів.

Російські збройні сили не мають достатньої кількості нових підрозділів, які можна було б відправити на війну. Нещодавно сформований 3-й армійський корпус переважно складається з добровольчих батальйонів, набраних у регіонах росії. Інші батальйонні тактичні групи були переформовані, зазнавши великих втрат. Постійно надходять повідомлення про підрив дисципліни у російських підрозділах. Безладний відступ у Харкові з величезною кількістю покинутої військової техніки є свідченням цього, а також хронічних проблем із командуванням, які не вирішити за одну ніч.

Росія, як і раніше, має страхітливий арсенал балістичних та інших ракет, які можна використовувати не для завоювання території, а для заподіяння катастрофічної шкоди українській інфраструктурі.

Проте траєкторія війни має інакший вигляд в останні місяці. Це саме по собі може зміцнити кістяк європейської підтримки України — і підштовхнути потік військової допомоги, що триває, незважаючи на дорогу зиму, а також невдоволення цінами на опалення та паливо“.