Ще досить таки давно батьки мого чоловіка Павла отримали в спадок досить таки хороший будинок від його дідуся і бабусі.

В цей будинок згодом мій свекор привів свою дружину, свого часу, матір мого чоловіка, тут і народився у них син.

Минали роки, Павло виріс і привів сюди жити і мене.

Та ще дуже давно, задовго до того, як народився сам Павло, то свекор домовився зі своїми татом й мамою розділити цей будинок на дві частини.

Щоб з кожної частини будинку був свій окремий вхід.

Та й це зрозуміло – він привів в дім нову господиню, тому ні до чого двом господиням бути на одній маленькій кухні.

Бабусі це зовсім не подобалося, мені всі про це розповідали згодом, але все ж вони перелаштувалися заради молодого подружжя, адже думали, що так лише буде краще для всіх.

А згодом бабусі з дідусем не стало, моєму чоловікові тоді якраз 15 років виповнилося.

Залишився цей досить таки великий будинок на трьох в рівних частках: моєму чоловікові і його батькові та мамі.

Після того, як Павло мій повернувся додому з армії, ми з ним познайомилися, одружилися і було вирішено жити у нього, ну у тій його половині.

Будинок, загалом, досить таки великий та просторий, навіть на дві сім’ї, місця вистачає усім: у свекрухи моєї три кімнати, кухня і світла веранда, а у нас широка тераса, дві чималі кімнати, кухня і можна ще прибудову зробити з боку, якщо буде бажання та гроші.

Санвузли теж є у кожного свій окремий, а для селища це дуже добре, адже всі зручності є необхідні.

Щоб потрапити нам з батьками чоловіка одне до одного, є двері у нас через коридор і хвіртка на вулиці.

Ну і ще й ділянки з двох сторін, можна садити все, що забажається, кожен для себе окремо.

Мама мого чоловіка спочатку поставилася до мене дуже добре, поки ми не вирішили і не зібралися робити ремонт в нас вдома.

Їй не подобалися всі наші ідеї, будь-що, що ми вважали за потрібне зробити: то шпалери занадто яскраві, то натяжні стелі ненадійні.

Мій чоловік з мамою вже не один раз сперечався – мовляв, тобі яка різниця, не тобі тут жити, ми робимо все так, як нам подобається, на що маємо гроші і як вважаємо за потрібне.

Але вона була незадоволеною і постійно нагадувала нам, що тут все спільне і її теж, вона поки повноправна господиня, а я тут ніхто, адже я тоді ще була прописана у своєї мами вдома.

Але найбільше нам, а особливо мені, було прикро за те, що вона забороняла викидати або продавати старі меблі діда з бабусею – нібито, це пам’ять про стареньких і справжній раритет, нехай вони завжди тут стоять.

Ну так взяла б собі ці всі речі і зберігала б їх спокійно в себе.

Так ні – їй нікуди, а в сараї відволожиться вони, зіпсуються швидко.

Ми мовчали, поки не стало ще гірше: мати Павла була всюди, вона навіть без стуку заходила до нас, вона хотіла, щоб все було на її лад, щоб ми лише її слухали.

Якось я хотіла квіти висадити на своїй ділянці, на невеликому клаптику, мама Павла була проти цього: цей шматок тільки для кропу, петрушки та цибулі, там городину лише можна садити.

Але для чого вони нам потрібні, я можу пучок кропу на базарі купити за 10 гривень і мені його на тиждень вистачає?

Звичайно, я поскаржилася своєму чоловікові, Павло відразу зібрав сімейну раду і запропонував два варіанти: або він продає свою частку, або ми офіційно викуповуємо у його батьків пів будинку, з усіма документами на власність, щоб жити як сусіди і ніхто до нас не ходив без дозволу.

Ой, що після того було, навіть зараз мені згадувати це непросто!

Свекор був незадоволений був найбільше, став обурюватися – мовляв, де це бачено, щоб своєму рідному синові частку будинку за гроші продавати, щоб заробляти на ньому ще, рідну дитину обділяти, нехай без грошей бере, все одно це його спадок.

Але матері Павла це дуже сподобалося, мовляв – все добре, нову машину собі купимо, вже на все згодна, нехай дає гроші.

Так і зробили, як домовилися, і мій чоловік відразу поставив умови: тепер господарі тут я і моя дружина (тим більше я на той момент вже чекала дитину і ми будували плани на щасливе майбутнє разом), і нас без дозволу не можна турбувати ні за яких умов.

Ходити одне до одного в гості будемо за запрошенням тільки.

Я прописалася на цій половині, а чоловік замурував вихід через коридор, тепер дверей в будинку між нами не було, як колись.

Начебто спочатку мати Павла заспокоїлася, і машину купила, нам стару віддала.

Але це до тих пір, поки у нас не з’явилася дитина.

Потім вона знову стала ходити до нас і робити все на свій лад.

Не можу більше там бути, а й продавати не хочеться свої пів будинку, звикли вже і кращого місця не знайти, тай часи зараз не прості, краще триматися того, що маємо.

Як вже вмовляти матір чоловіка не лізти до нас в сім’ю?

Свекруха вже не господиня нашої ділянки, а все ще не може вгамуватися.

А чим старішою стає, тим її характер все гірший, дуже непросто жити мені з нею на одному подвір’ї.

Як тут владнати це непорозуміння, щоб не зіпсувати зовсім стосунки з батьками свого чоловіка?

Фото ілюстративне.