Я зі своїм чоловіком Дмитром живемо в місті у моїй невеличкій квартирі.

Раніше ми з Дмитром жили з моєю мамою, але вже 7 років, як її не стало, відтоді ми живемо самі.

А моя свекруха живе в селі, а на сусідній вулиці, зовсім недалечко від неї, живе старший брат мого чоловіка.

Ми з Дмитром заробляємо небагато, але дуже добре, що не маємо ніяких боргів та кредитів, не платимо за оренду квартири, адже мені квартира дісталася від батьків.

Таким чином, я вважаю, що нам таки пощастило, в певному сенсі, адже житлом ми забезпечені і не потрібно думати про його купівлю, рахуючи кожну копійчину у наші важкі часи.

Свекруха моя в хаті була одна і ми часто приїжджали до неї з чоловіком та дітьми, допомагали їй у всьому.

Ми часто купували мамі продукти, і різну побутову хімію.

У рідного брата мого чоловіка троє дітей, дружина ніколи не працює і шукати роботу не хоче, мовляв, що я тут в селі можу знайти.

Тому вони постійно на своє життя скаржаться, їм не до мами.

Якось ми купили мамі невеличкий кухонний комбайн, щоб їй було легше готувати їсти для себе, адже він такий зручний, має багато функцій корисних.

А коли приїхали наступного разу, то не побачили його мама сказала, що друга її невістка Оксана в неї його попросила тимчасово покористуватися, адже в неї велика сім’я, так і не віддала поки.

Я так розумію, що свекруха вже змирилася з цим, вона не збирається його назад забирати, ніби й шкода онуків.

В душі, як матір, я її розумію, але вважаю, що це не правильно зовсім.

Потім ми мамі купили новенький телефон, адже старий у неї ледве працював, так мама віддала старшому синочку Оксани, бо пошкодувала його, адже в школі в діток в усіх телефони є, а у нього немає.

Він молодий, йому він потрібніший.

Я, звісно, розумію маму чоловіка, вона пошкодувала дитину.

Але чомусь сім’я брата мого Дмитра вважає, що ми якісь багачі, хоча це не так.

Тільки ми мамі привеземо продукти, не встигли поїхати, як Оксана бігом веде дітей до бабусі, щоб та пригощала їх, віддаючи всі смаколики.

Діти забирають в бабусі цукерки, фрукти, вона звісно шкодує їх, все віддає, бо бачить, що вони це люблять.

Але хіба це нормально? Хіба в Оксани з чоловіком совість є?

Оксана в себе економить воду, адже вода в них і в свекрухи проведена в хату, тому досить часто йде з дітьми митися до свекрухи, адже ми допомагаємо платити їй за світло.

І так в усьому, навіть в найменших дрібницях.

Свекруха постійно шкодує Оксану з чоловіком, каже, що в неї дітки маленькі, їй це все потрібніше ніж їй.

А останній раз засмутив мене.

Мама чоловіка недобре себе почувала, приїхали, а вона лежить, їсти нічого немає, прання збирала тиждень, але випрати не змогла.

Я запитала, чому Оксана не прийшла, не допомогла випрати речі і приготувати їсти.

– Їй ніколи, в неї діти, – мовила мама чоловіка.

Ми тоді з Дмитром купили їй пральну машинку, чоловік сам її встановив.

Я навчила маму користуватися нею, щоб вона могла прати сама і думала, що тепер її життя стане легшим.

А коли приїхали, то тієї машинки не було, її у свекрухи випросила Оксана.

Я вже сама пішла до них додому і сказала, що так не по-людськи.

Просила пошкодувати маму і повернути їй всі речі, які в неї взяли.

Повернули лише пральну машинку.

Коли ми приїхали в місто, я сказала чоловікові, що ми маємо продати хату мами, а купити їй тут квартиру, докладемо трохи грошей, зате вона тоді залишиться нам, адже все одно крім нас її ніхто доглядати не буле, а в селі у неї Оксана останнє забере.

Мама погодилася, ми вже майже продали будинок, шукаємо тут квартиру для неї.

А Оксана щодня ходить до мами вишукує речі, які не знадобляться їй в квартирі і забирає їх собі, адже в неї діти, їй дуже треба.

Ну не зустрічала я ще таких людей.

В старенької людини щось брати, знаючи, що вона сама собі не купить цього це зовсім недобре, як на мене, навіть дітям потрібно пояснювати це, я так вважаю, або заробити гроші і купити їм самому, а не щоб останнє забирали в бабусі. Вони вже звикли так.

От, взагалі, як з такою людиною спілкуватися?

Фото ілюстративне.