В школі у мене була подруга Христина, ми з нею довго дружили, але коли виросли, то наші дороги дещо розійшлися.

Ми обидві вийшли заміж, і обидві розлучилися, але я майже відразу, а Христина аж через 4 роки, і в шлюбі у них з чоловіком була дитина.

Я вийшла заміж в 24 роки, мій чоловік був старшим за мене на 6 років.

Спочатку у нас все було добре, але дуже швидко я помітила, що в стосунки вкладаюся лише я одна, а чоловік – просто пливе собі за течією.

Я багато працювала, хотіла розвиватися, шукала нові можливості і шляхи, а мій чоловік працював на державній роботі, отримував мінімальну зарплату, а коли приходив додому, то лягав з телефоном на диван і чекав поки я приготую вечерю.

До слова, продукти купувала лише я за свої гроші, і оплачувала квартиру теж я сама, бо в мене була більша зарплата.

Проживши так рік, я вирішила, що нам з цією людиною краще розійтися і далі вже кожен окремо буде будувати своє життя.

Ми розлучилися, і вже три роки я живу одна – працюю, розвиваюся, на місці не сиджу.

Правда, мама зі своїми подружками зітхають – мовляв, знайшла б собі чоловіка, а то якось не по-людськи одній жити.

Але я їх заспокоїла, що мені і так цілком добре.

Нещодавно на вулиці я випадково зустріла свою подругу.

Христина йшла з магазину з двома повними сумками, я їй трохи допомогла.

А по дорозі ми розговорилися про життя, і Христина мене неабияк здивувала.

Вона вдруге вийшла заміж, народила ще одну дитину, в шлюбі вона не дуже щаслива, але все одно радіє, що вона не сама.

Мене ж вона щиро шкодувала, що я досі одна.

Христина сповідує думку, що краще вже хоч якийсь чоловік, ніж ніякого.

Вона мені розповіла, що після розлучення у неї з’явилося відчуття, що вона не така, як всі.

На роботі всі дівчата заміжні, у них якісь свої справи, розмови, жарти.

Подружки теж всі з печатками в паспорті, а вона все одна.

На роботі вона зустріла неодруженого співробітника, він зробив їй пропозицію, і вона, не довго думаючи, вийшла за нього заміж.

Не сказати, щоб вона вже сильно закохалася, але нарешті стала як всі і перестала випадати якихось рамок, які в якийсь момент стали здаватися Христині дуже важливими.

За два роки сімейного життя Христина дізналася, що таке чоловік, який п’є, чоловік-безробітний, що таке зрада і інші «принади».

А ще вона народила йому сина, якого чоловік ігнорує з тією ж завзятістю, що і пасербицю.

Вона сама визнає, що нещаслива в шлюбі, але при цьому шкодує мене, бо я незаміжня.

І мені було важко пояснити їй, що так я себе почуваю значно щасливішою.

Мені дуже затишно одній в своєму будинку, з моїм собакою і моїми правилами.

Христина зам’ялася, і сказала: «Почекай, але без чоловіка – це ж якось неправильно жити».

Я здивувалася й запитала, де це написано?

Христина відповіла, що всі так вважають, та й статус жінки в суспільстві це підвищує.

Тому вона і не розлучається з своїм чоловіком.

– А я не можу розлучитися. Ким мене тоді будуть вважати? Це ж друге розлучення буде. І взагалі – який не є, а чоловік. Ну, так, з недоліками, але у кого їх немає?

Вона щиро переконана, що краще такий, ніж ніякого.

А мені вона сказала – ти від взагалі собі знайти нікого не можеш, тому і кажеш, що тобі і одній добре.

Коли я йшла додому, я довго думала над її словами, адже у неї переконання абсолютно протилежні до моїх.

А яка ваша думка щодо цього? Хто з нас правий?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.