В це важко повірити, але у мене з свекрухою склалися кращі стосунки, ніж з рідною мамою.

Нещодавно у мене був день народження, і я дуже засмутилася. Справа навіть не в подарунках, а в ставленні до мене.

Відколи я вийшла заміж, свекруха стала мені другою мамою, я навіть не уявляла, що так буває.

Цій людині я дуже вдячна. Віра Петрівна неабияк для нас старається, і ми з чоловіком дуже це цінуємо. Її допомога і підтримка для нас дуже важлива.

Нещодавно ми святкували моє 30-річчя. Я запросила і свою маму, і маму чоловіка, звичайно.

Свекруха мені подарувала золоті прикраси, а мої батьки принесли 700 гривень.

Справа навіть тут зовсім не в грошах. Просто мені здається, що відколи я вийшла заміж, батьки наче забули про мене, просто викреслили мене з свого життя.

Випровадили мене з дому і двері закрили, а самі тим часом живуть для себе.

Мама не раз мені так і говорила, що вони з батьком мене виростили, а далі вже про мене має дбати мій чоловік.

Я зараз сиджу в декреті, то ж від допомоги я б не відмовилася, оскільки в плані фінансів нам зараз дуже непросто.

Але мої мама з татом наче цього не бачать.

Інша справа – мої свекри. Допомагають при першій потребі і нагоді.

Живемо ми з чоловіком і дитиною в квартирі, яку батьки чоловіка ще до весілля купили, належить вона свекрусі, але була придбана ними для сина.

Свекри все життя багато працюють, і ця «зайва» квартира далася їм з великими труднощами. Свекри стверджують, що купували її для сина.

Свекруха сказала нещодавно, що поки вони ще працюють, то вважають своїм обов’язком нам допомогти.

Мої ж батьки про таке навіть не думають. Живуть удвох у великій трикімнатній квартирі в хорошому районі, ні в чому собі не відмовляють.

До нас вони приходять лише по великих святах, онуку за майже рік її життя бачили всього два рази.

Вони постійно повторюють, що всього досягли самі, то ж тепер мають право відпочити.

А ми за їхнім прикладом теж маємо самі усього досягати.

При цьому батьки знають, що я зараз не працюю, тому грошей, крім виплат на дитину, не маю, живу на гроші чоловіка в квартирі свекрухи, якщо вже називати речі своїми іменами, свого за душею нічого.

Колись вони починали також. Але тоді було значно простіше. Зарплату платили вчасно, квартири «давали», зараз вже не ті часи, що були колись.

В нашому місті зарплати невеликі, тому мій чоловік зараз працює на двох роботах, щоб утримувати сім’ю.

Проте грошей вистачає тільки на найнеобхідніше. І то тільки завдяки тому, що живемо ми в квартирі, що належить свекрусі.

Віра Петрівна дуже хороша: тактовна, доброзичлива, позитивна, внучку дуже любить.

З перших днів шлюбу я дуже вдячна мамі чоловіка за підтримку і діяльну допомогу. Одна квартира чого варта.

Та й з онукою свекри зараз дуже виручають, я б без них і тут не справилася.

Везуть свіжі продукти з села, гуляють з коляскою, допомагають при першій необхідності.

При цьому не нав’язують своєї думки, і не втручаються в наше життя.

Я дуже вдячна свекрусі і свекру. А от поведінка моїх власних батьків мене дивує.

Мені дуже незручно перед свекрухою, яка зі мною ділить всі турботи, бо чоловік майже весь день на роботі.

Безумовно, всім було б простіше, якби мої батьки теж підключилися і допомагали хоч якось.

Я не засуджую своїх батьків, адже кожен живе як знає. Просто мені прикро за їхню позицію.

А от свекрусі я хочу подякувати, мені з нею дуже пощастило.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.