На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою

Dweb.

У мене день народження 19 січня, на самий Йордан, в цьому році мені виповнилося 60 років, такий собі ювілей.

Я заробітчанка, вже 11 років в Італії, але щороку я приїжджаю додому в січні на свята, побуду трохи з дітьми, відсвяткую Різдво, Водохреща, день народження заодно, а потім назад повертаюся.

В свій час на заробітки я подалася не від доброго життя – на роботі було скорочення, а нове місце праці в селі знайти було нелегко, от я і наважилася спробувати заробітчанського хліба, тим більше, що вже кілька моїх подруг поїхали ще кілька років тому.

Діти вже виросли, дочка заміж вийшла, зятя додому привела, а син після навчання в університеті вирішив залишитися в місті.

Справивши доньці весілля, я відразу почала збиратися в дорогу.

Перед від’їздом донька покликала мене на розмову, сказала, що було б добре, щоб я вже записала будинок на неї, бо її чоловік хоче господарювати на «своєму».

Слова дочки мене вразили, адже зять ще не встиг прийти на моє подвір’я, а вже господарем хоче бути.

Я вагалася, нагадала доньці, що є ще і брат, Іван хоч і поїхав з дому, але ж теж має право претендувати на свою частку.

Але дочка мене заспокоїла, запевнила, що з Іваном вона домовилася, він сказав, що відмовляється від спадщини.

Часу до від’їзду було небагато, то ж я сходила з дочкою до нотаріуса і оформила дарчу на неї.

Дочка щебетала, щоб я не хвилювалася ні за що, обіцяла, що я коли приїду, то хату нашу не впізнаю, головне, щоб гроші були, а вони з зятем все до ладу зроблять.

Я поїхала, стала заробляти, а все зароблене до останнього євро доньці висилала.

І справді, коли я приїжджала додому, ледве впізнавала своє подвір’я і свій будинок – донька з зятем постаралися на славу.

Все зроблено до ладу, красиво, вишукано – душа раділа, коли я все це бачила.

Але крім цих позитивних змін, я побачила і зміни в поведінці дочки, і вони мені не подобалися.

Дочка стала якоюсь непривітною, коли я в цьому році приїхала, дочка ніяк не могла вирішити, яку з кімнат мені віддати – там у неї спальня, там у неї зала для гостей, там дитяча, а там – гардеробна.

Нарешті, після довгих вагань, мене поселили в найменшій кімнаті, але я і тому була рада, бо на чужині бачила різне.

На Йордан я захотіла покликати двох своїх рідних сестер з чоловіками, щоб відзначити свій ювілей, і заодно показати, як у нас все тут все до ладу, що я не даремно стільки років працювала на благоустрій дому.

Але дочка сказала, що вона не хоче, аби тітки приїжджали до нас, а якщо мені вже так хочеться з ними побачитися, то я можу їх запросити в наше місцеве кафе.

Аргументувала дочка це тим, що в хаті мало місця, всі не помістяться.

Я відверто засмутилася, бо думала, що маю право на таке бажання, але перечити доньці не стала, в результаті на Йордан зранку пішла до церкви, а потім сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони наче забули.

Але ввечері приїхав мій син, виявляється, Іван не забув про мій ювілей, і з дружиною та онуками приїхав мене привітати.

Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа.

Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала.

Він у мене молодець, сам відкрив власну справу, і цей його невеликий бізнес приносить непогані прибутки – син і будинок за свої гроші збудував, і машину собі купив.

Іван не хоче, щоб я продовжувала їздити на заробітки, він пропонує переїхати до них, вони якраз заселилися в свій новий будинок за містом – каже, що місця всім вистачить.

Я пообіцяла сину, що подумаю, але насправді не знаю, що мені робити.

Може варто поїхати ще на кілька років в Італію, щоб заробити собі хоча б на однокімнатну квартиру, і ні від кого не залежати?

Чи прийняти пропозицію сина і йти до нього?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Добавить комментарий