Мої батьки одружені 55 років. Одного ранку, поки моя мама спускалася вниз, щоб приготувати сніданок для батька, у неї стався серцевий напад і вона впала в непритомність. Мій батько відвіз у лікарню. На жаль було вже надто пізно… вона пішла від нас.

На похоронах батько мовчав. Він майже не плакав. Тієї ночі з нами, своїми дітьми, він слухав наші спогади, не кажучи ні слова. А потім раптом він сказав:”Відведи мене на цвинтар.”

Ми протестували: “Тату, 11 вечора, ми не можемо зараз піти!”

Але він наполіг:”Будь ласка… не сперечайтеся з чоловіком, який щойно втратив дружину після 55 років. “

У шанобливому мовчанні ми підкорилися. З ліхтариком ми йшли до її могили. Мій Батько сів і сказав:

“55 років… Знаєте, ніхто не може зрозуміти справжнє кохання, не розділивши з кимось усе життя. “

Він витер від сліз обличчя і продовжив:

“Ми пройшли через моменти радості, негараздів, лікарень, горя.. Але в нас було багато любові. Ми підтримували один одного в болю, разом молилися, обіймали одне одного щодня, прощаючи одне одного за помилки…”

Потім він повернувся до нас і сказав:

“Знаєш, чому я сьогодні також і щасливий? Тому що вона пішла раніше за мене.. Їй не довелося терпіти біль, поховавши мене і залишитися одній. Я буду тим, хто буде нести цей біль, і я дякую Богові за це. Я так її люблю, що не міг бачити, як вона страждає… “

У цей момент у нас із братами з’явились сльози на очах. Ми поцілували його, і він зі всією мудрістю сказав нам:

“Усе добре. Тепер ми можемо йти додому. Це був дуууже довгий день…”

Того вечора я зрозумів, що таке справжнє кохання. Це набагато більше, ніж просто романтика.. це дві душі, глибоко закохані, що тримаються за руки крізь радощі та випробування життя.

Миру вашим серцям…Цінуйте коханих, бо сьогодні вони є поруч, а вже завтра на небесах…