Моя тітка на заробітках в Італії вже багато років. Вже свою справу має, тримає маленький магазинчик з одягом в Римі. Вона дітей немає, а на гроші мої батьки постійно заздрили їй, і тільки євро від неї чекали, коли вона приїжджала в село. А нещодавно весілля у мене було, тітка Тамара путівку в Карпати нам подарувала. Тато розсердився на свою сестру, що даремно витратила наші гроші, він сподівався, що вона будинок свій в Україні мені віддасть

Dweb.

Моя рідна тітка Тамара, батькова рідна сестра, ще багато років тому поїхала за кордон на заробітки в Італію, там і залишилася.

Відтоді у неї все так добре складалося.

Живе вона там дуже добре і зараз, відкрила свою справу, має маленький магазинчик з одягом в Римі, орендує частину приміщення.

Наче все добре у неї, але доля теж не дуже щаслива, адже особисте її життя не склалося, на жаль, вона й досі сама і діток у неї немає.

Заробляє вона непогано, та й сама вона людина чудова.

Тітка Тамара досить часто нам допомагала, давала гроші, привозила гарні речі.

Бували такі часи, коли мені навіть до школи мама не могла щось з собою дати, адже в батьків просто не було грошей.

А татова рідна сестра завжди нас підтримувала, ніколи не відверталася, у найважчі часи підтримувала моїх батьків.

А коли вона приїжджала в Україну в гості до нас, то завжди мені привозила різні недешеві гостинці та подарунки, вона дуже любить мене і в дитинстві любила.

Мені у дворі всі діти заздрили, що я маю таку родичку, яка живе в Італії й привозить мені різні красиві іграшки, що діти наші й не бачили такого на той час.

А я щиро пишалася, що мю таку родичку, адже про таке багато хто мріяти навіть не міг.

Але я тоді була ще зовсім мала і не помічала, що мої батьки настільки заздрісні люди.

Тітка Тамара завжди допомагала при найменшій потребі, при цьому ніколи нічого не просила натомість, ми, щиро кажучи, не знали як їй живеться, що в неї на душі і як справи в особистому житті.

Коли я вступала навчатися в інститут, татова сестра допомогла і тоді мені дуже.

Я була щиро вдячна їй за її допомогу. Не знаю, щоб я робила без неї свого часу.

Коли я стала дорослішою я зрозуміла, що тітка моя для мене найрідніша і найближча людина, яка найбільше для мене зробила.

Я могла годинами говорити з нею, вона була цікава і добра людина, завжди давала слушні поради мені.

З батьками я ніколи не ділилася так, як з тіткою Тамарою.

А коли мені Юрко зробив пропозицію, родичка повністю мене підтримала в усьому.

Моя тітка щиро була щаслива за мене, як за свою рідну дитину, це було дуже помітно.

А батьки тої чомусь були проти, вважали, що ще рано заміж мені йти.

Вони щиро рахували, що потрібно спочатку закінчити навчання, знайти хорошу роботу, а тоді влаштувати своє сімейне життя

А не про сім’ю думати зараз в першу чергу, відмовляли мене від заміжжя, навіть ображалися, що я не слухаю їх.

Вони були переконані, що в мене немає нічого за плечима, яке весілля.

Тут знову мене підтримала мене татова сестра.

Вона поговорила з батьками та запевнила їх, що діти щасливі, нехай одружуються, це їхнє життя.

На наше з Юрком весілля тітка Тамара нам подарувала путівку в Карпати в гарний великий будинок на місяць, тоді якраз зимна погода була, снігу багато.

Це була моя найзаповітніша мрія, і вона знала про це.

Я була найщасливішою нареченою в світі, адже навіть не сподівалася на таке.

Але мої тато й мама, як виявилося думали, що вона подарує нам ключі від свого будинку за містом, яким вона не користується вже багато років, він просто стоїть, іноді там родичі тітки живуть.

Тітка не продає його, вона каже, що на старості років повернеться в Україну і доживатиме там старість свою.

Мій тато прямо їй і сказав, що вона викинула гроші на вітер, що не могла подарувати щось більш вартісне і потрібне, а то поїдемо в ті карпати, лише гроші витрачати.

Прикро, що тато в той день багато недобрих речей сказав сестрі, ще й натякав на будинок.

Невже для нього настільки важливо, що подарувала нам тітка, ніж їхні відносини? Яка йому різниця?

Я своїх батьків не розумію зовсім теж, чому тітка Тамара має віддавати мені свій будинок, наче це набір столовий якийсь?

Вона одна, сім’ї у неї немає, зараз на чужині і не знати як її життя може повернутися ще.

Мало, як там життя складеться.

У неї теж має бути щось за душею.

Вийшло так, що вона нам допомагала багато років, а тепер ще й винна залишилася, вдячності людської не побачила зовсім.

Батьки швидко звикли до хорошого.

А я зателефонувала їй і вибачилася за тата, сказала, що вона завжди може на мене розраховувати, я її щиро люблю і вдячна за все, що вона робила ці роки для мене.

Якось недобре мені після того на душі.

Чому так буває, що так багато років робиш людям рідним добро, а вони навіть дякую не скажуть?

Бачу, що тітка Тамара ображається, гірко їй на душі.

Що зробити мені, як виправити провину батьків перед рідною людиною?

Фото ілюстративне.

Добавить комментарий