Зараз я сама живу в столиці вже чимало років.

Тут після закінчення навчання я познайомилася з Андрієм, згодом вийшла заміж і ми стали жити в його квартирі, яку ще до шлюбу чоловік купив разом зі своїми батьками.

Хоча квартира Андрія знаходиться на околиці міста, але вона двокімнатна, світла та простора.

Зараз в нас з Атрієм вже двоє доньок, ми з чоловіком працюємо і багато допомагаємо його батькам.

Андрій мій – пізня дитина в своїй сім’ї і його тато й мама вже в роках, тому ми, по черзі з чоловіком, щодня намагаємося довідатися до них: купити хліба, продуктів, щось допомогти.

Мої свекри дуже добрі люди, мені з ними дуже пощастило в житті, вони завжди нам допомагали в усьому, чим могли, підтримували у непрості часи, та й взагалі я їм дуже вдячна за свого чоловіка, вони його виховали хорошою та доброю людиною.

В селі залишилися мої рідні батьки.

Мама моя нещодавно вийшла на пенсію, тато старший за неї на два роки.

Вони ще господарство тримають, правда корову продали, але залишили свині, качок і курей. Кажуть, що буде чим зайнятися на пенсії, адже має бути робота в селі.

А моя рідна сестра вже років 15 працює в Італії.

Галина вже давно забрала туди доньку й сина, правда з чоловіком ще в Україні розлучилася, тому там вийшла заміж знову.

Галина має квартиру і автомобіль.

І хоч Галина живе далеко, але не дає мені спокою тут в себе вдома.

Справа вся в тому, що діти сестри вже самостійні, вона вже їм менше допомагає.

Чоловік моєї сестри теж працює і заробляє непогано, а Галина доглядає стареньку бабусю, каже, що жінка вона дуже спокійна, не вибаглива, розуміюча.

Тому в сестри з’явилося дуже багато вільного часу: вона ходить в спорт зали, в салони краси, на йогу записалася, в парку з подругами постійно гуляє.

Та має звичку сестра щодня говорити з мамою по скайпу.

Вони годинами сидять, одна одній щось розповідають, спілкуються й з татом.

Виходить так, що моя рідна сестра, хоча вже багато років живе за кордоном, але більше знає про нашу маму: що батьки сьогодні їли, коли мама ходила в поліклініку, що купила на базарі.

А після того сестра телефонує мені і дає настанови, що ми маємо з чоловіком зробити батькам. Постійно дає якісь завдання як не мені, то комусь з нашої родини.

Таке враження, що я не знаю, що мені потрібно мамі допомогти.

Восени Галина мало не щодня телефонувала моєму чоловікові і просила, що він почистив криницю батькам, що мама їй постійно скаржиться, що вода не смачна.

Мій чоловік брав відпустку, їздив в село, щоб там все владнати.

Потім в батьків паркан хилився, Галина дуже хвилювалася за це по телефону, потім дах тік, то сестра теж постійно дзвонила саме нам, просила, щоб все в батьків владнав саме мій Андрій.

А цього року пів серпня Галина набирала мене щовечора: в селі вже всі люди картоплю викопали, мама з татом не можуть самі впоратися, роки вже не ті.

Постійно говорила, що мовляв передають скоро морози, треба допомогти.

Сестра пояснювала, що мені треба взяти чоловіка та дітей і їхати в село, збирати врожай.

На мої пояснення, що свекруха в стаціонарі перебуває в той же час, а Андрій її єдиний син.

Виходить так, що більше допомогти його батькам просто нікому, нам не до картоплі зараз, нікого не хвилювали.

Мама чоловіка повернулася додому, а ми поїхали до моїх батьків копати картоплю.

Та коли викопали, мама не побігла щось нам їсти готувати, щоб ми повечеряли, а сіла за комп’ютер, адже Галина мала телефонувати з Італії.

Якраз їй мама і хотіла похвалитися, що картопля вже викопана.

Годину вони там мило щебетали, ще й тато сів біля них, а я стала готувати вечерю, адже усі голодні після робочого дня.

Мені лише прикро за те, що батьки дійсно вважають, що Галина більше турбується за них: все про них знає, все запитує, цікавиться.

А мені просто ніколи з ними розмовляти годинами, хоча ми з чоловіком все робимо для них.

У мене просто немає часу на пусті балачки, мені завжди доводиться в селі лише працювати.

В сестри в Італії хороше життя, вона повертатися в Україну не хоче, добре влаштувалася там.

А я навіть уявляти не хочу, що чекає мене, коли батьки постаріють.

Так і по сьогоднішній день.

Ми з чоловіком все робимо для батьків, але вони вдячні лише Галині, вона, мовляв, дбає дуже про них усе тримає в курсі справ, усіх все для них просить і дуже дбає про них.

Але хіба це правильно?

Невже так і має бути?

Фото ілюстративне.