Моя мама мене дуже здивувала, бо зібралася заміж в 62 роки, я навіть не думала, що вона може таке зробити.

Два останніх роки мама жила з нами, ми з чоловіком самі запропонували їй переїхати до нас після того, як не стало тата.

Ми бачили, як важко вона переживає втрату, адже з татом вони прожили чудових 35 років, душа в душу.

Залишити маму на самоті ми не могли, тому вирішили перевезти її до себе.

У нас чоловіком великий двоповерховий будинок, двоє дітей. Місця вистачить усім, та й мама зможе трохи відволіктися від сумних думок.

Перший час у нас все було добре, мама мені суттєво допомагала, адже і всю хатню роботу, і онуків, вона взяла на себе.

Мама водила дітей в школу, потім забирала їх і вела на гуртки. Дочка відвідувала музичну школу, а син займався спортом.

Чесно кажучи, мама зняла з моїх плечей багато турбот. Я могла працювати більше, і більше заробляти.

Чоловік теж радів, адже з появою мами в нашому домі, зранку на нього завжди чекав смачний сніданок, а після роботи – ситна вечеря.

Ми сподівалися, що і мамі з нами добре, але останнім часом вона щось засумувала.

Я не раз її питала, що сталося, може, ми її чимось образили, та вона сухо відповідала, що все добре.

Потім мама почала кудись відлучатися, їздила в місто, казала, що у справах.

Пізніше з’ясувалося, що мама ходить на зустрічі з якимось чоловіком.

Вона все частіше почала йти з дому на прогулянки, в кіно і парк.

Я ніяк не могла з цим змиритися, не могла зрозуміти, навіщо їй це.

Наш дім – повна чаша, у мами є своя кімната і все, що їй треба.

Я все ще себе я тішила думкою, що це спілкування незабаром закінчиться.

Якось мама повернулася додому і сказала, що нам треба поговорити.

Вона мені повідомила, що збирається заміж і запитала мене, що я думаю з цього приводу?

Я була ошелешена. Яке заміжжя в 62 роки?

Вона недавно стала вдовою. Її сім’я – це ми. Невже їй не вистачає нас? Навіщо обов’язково йти в РАЦС?

Мама на мене дуже образилася. Сказала, що я думаю лише про себе і не розумію її.

Через кілька днів вона зібрала свої речі і переїхала до того чоловіка.

Не телефонує мені зовсім.

Я не хотіла приймати ситуацію такою, як вона є, і мама крок назустріч робити не збиралася.

Вона мене залишила одну зі своїми клопотами. Їй зовсім не шкода, що мені доводиться розриватися між дітьми, роботою і домашнім господарством.

Кілька днів тому, мама таки набрала мій номер і сказала, що вона вийшла заміж.

Я не розумію якої реакції вона очікувала від мене? Що я почну її вітати?

Вона зрадила пам’ять про батька, поставила своє особисте щастя вище за сімейні цінності.

Їй чужа людина стала важливішою, ніж дочка і внуки.

Я не уявляю як далі буде складатися наше спілкування.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.