В житті, на жаль, досить таки часто буває так, що рідна тобі людина більше тягнеться до інших, чужих їй людей, ніж до тебе.

Адже родину ми не обираємо, найрідніших людей нам посилає сам Господь, ми можемо обирати друзів, з якими нам добре та комфортно в житті.

Я не знаю, чи ви мене вірно зрозумієте, але я дуже тішуся, що в моєї доньки дуже хороша свекруха.

Так вийшло в нашому житті, що рідна мати мого зятя стала справжньою мамою для моєї рідної єдиної доньки.

Живу я в хаті одна, в маленькому селі, у мене одна донечка, більше дітей у мене немає, чоловіка не стало давно, тому я зараз постійно одна.

Після весілля, яке до речі ми зіграли в нашому селі, в справжньому шалаші, зять мій забрав мою Світланку жити до себе в місто, адже вже там мав своє житло.

У моїх сватів велика та простора трикімнатна квартира, вона належить матері мого зятя, моїй свасі.

Світланку вони мою прийняли, як рідну доньку в своєму домі.

Діти до мене приїжджають правда дуже рідко, але я радію, що моїй донечці там добре, що вона там почувається краще, ніж в себе вдома, що їй там пощастило в житті. Вона наче вдома там живе.

Свекруха моїй доньці стала, як рідна сестра, як подруга, можна сказати.

Сваха моя набагато молодша за мене, має гарний смак, доглядає за собою, гарно одягається.

Хоча я проста сільська жінка і косметики у мене ніякої зовсім немає, але я її не засуджую, лише захоплююся нею, що в самої так не вийшло свого часу.

Коли у моєї Світлани є час і вона мені телефонує, то лише й про свекруху мову веде: мама так смачно вечерю вчора приготувала, мама гарні шпалери обрала, мама мене до ресторану водила, ми з мамою відпочивати їздили, квитки купили в кіно, разом з мамою добре відпочили і таке інше.

І можливо інша жінка ревнувала свою доньку, але я дуже щаслива, що моїй дитині там добре живеться.

У неї тепер дуже хороша родина, про яку лише мріяти можна.

І коли Світлана мені телефонує, я їй щоразу кажу, цінуй тих людей і бережи ваші теплі відносини, адже це дуже велика рідкість в наш час.

Іноді, звісно, мені на душі прикро, адже донька мене не кличе до себе в гості, ніколи мене не повела в якесь кафе на каву, я жінка сільська, проста, одягнена звичайно, не по сучасному, як колись мені сказала Світлана.

Але потім розумію, що, можливо, й моя вина в тому є, що я не така, як моя сваха, адже я дійсно проста людина, без амбіцій різних, не активна, не воджу авто, як мати мого зятя, звісно, що доньці з нею цікавіше в житті.

Але потім я таки заспокоюю себе, бо розумію, що немає більшого щастя для жінки, як добрий чоловік та мудра свекруха.

Але чи права моя донька, коли майже залишила мене одну, лише зрідка телефонує.

Я на неї не ображаюся зараз. Але чи догляне вона мене на старості років, коли зараз, особливо, знати не хоче?

Фото ілюстративне.