Я з своїм чоловіком розлучилася ще 15 років тому, і відразу після розлучення я поїхала на заробітки в Італію.

Іван був непоганим чоловіком, але наш шлюб вичерпав себе: ми жили як чужі люди.

Дочка наша вийшла заміж і привела зятя додому, а я з спокійною душею подалася на заробітки.

Мені дуже хотілося щось змінити в житті. На той час мені було 46 років.

У нас був будинок, який ми з чоловіком будували разом, але більшу частину грошей в нього вклали мої батьки.

Після розлучення там стали жити дочка і зять. Іван теж з ними залишився, бо йому не було куди йти.

Я не мала нічого проти, адже там була і його частка. Та й дочці підмога не завадить.

Тим часом, я працювала в Італії, дочці гроші висилала, а вони з зятем господарювали.

Тепер наш будинок просто не впізнати.

В Італії я працювала баданте, доглядала італійців. А 6 років тому я зустріла Антоніо.

Ми почали зустрічатися, а згодом і жити разом.

Про наші стосунки дочка знає, я від неї нічого не приховувала.

Ми часто спілкуємося по відеозв’язку, Антоніо купує внукам подарунки і передає в Україну.

Щороку на Великдень я приїжджаю додому сама. А цьогоріч Антоніо висловив бажання, що хоче їхати зі мною.

Я навіть зраділа, що ми поїдемо разом, і стала планувати поїздку.

Але коли я зателефонувала дочці, щоб її попередити, що я приїду не одна, вона відразу сказала, що не хоче, щоб Антоніо приїжджав.

Вона вважає, що це буде негарно по відношенню до батька, каже, що йому буде неприємно. Та й що люди в селі скажуть?

А я не бачу нічого поганого в тому, щоб привезти італійця додому. Я давно розлучена, а те, що Іван досі живе в нашому будинку, так це його проблеми, він давно міг щось придумати.

Тепер я не знаю, що мені робити. Антоніо вже пакує валізи.

Як я маю йому сказати, що він зі мною не їде?

Чи не звертати увагу на слова дочки і робити так, як ми запланували?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.