Ми з чоловіком живемо в селі, зараз морози сильні, закінчуються дрова. Я й так економлю, грубку грію лише пару годин на день, адже на пенсії обоє, грошей не вистачає. А якось чоловік занедужав, я бачу, що діла не буде і сама подзвонила дітям і прямо кажу, мовляв, дайте мені 10 тисяч гривень на дрова

Dweb.

Ми з моїм чоловіком Андрієм вже маємо дорослих дітей.

Виховали ми з ним наших діток, вивчили, відкладаючи кожну копійку, економили на чому могли, забираючи її у себе, глядимо онуків своїх, яких любимо, якщо потрібно, одним словом, в усьому допомагаємо їм.

Наші син та донька живуть окремо від нас з батьком.

Старшому нашому синові ми свого часу купили хорошу квартиру, чимало років відкладали гроші для цього.

А коли з Андрієм ми обоє вийшли на пенсію – меншій дочці залишили свою квартиру, щоб все було справедливо і в кожної сім’ї був свій власний куточок.

Після того ми самі переїхали жити в невеличку хату у передмісті. Там свіже повітря, невеличкий город, вирішили, що ще триматимемо для себе курей і матимемо невеличке господарство.

А тепер тут тримаємо невеличке господарство: кролики та кури.

На дивлячись на усі наші старання та економію, але на сьогоднішній день пенсії нам зовсім не вистачає.

Потрібно платити за світло та газ, часто ходимо в аптеку, адже вже немолоді люди давно. Пенсія у нас з чоловіком мінімальна, ледве вистачає на життя, адже самі розумієте, які зараз на все ціни.

Наші син і донька чудово про це знають, вони добре знають, як ми живемо з чоловіком, але жодного разу ніхто не запропонував нам свою допомогу.

Син наш робить вигляд, що зовсім не розуміє натяків, коли ми стаємо скаржитися з Андрієм.

Дочка наша почала сама скаржитися, що ледве оплачує своє помешкання, адже комуналка велика і ремонт все ніяк зробити не може, немає на це грошей.

Мені шкода їх, звісно, адже вони мої діти і хочеться, щоб їх життя щасливим було, але вони з сім’ями щороку їдуть кудись закордон відпочивати на дорогих курортах, значить не все так погано у них, як вони прибідняються, інакше б не їздили нікуди.

На роботу діти ніколи в міському транспорті не їдуть. Кожен з них має свій власний автомобіль. Дочка любить щомісяця купувати собі обновки, вона гарно одягається завжди, слідкує за модою, ходить по дорогих салонах.

А для внучки у 4-му класі дає стільки кишенькових грошей, що це вже занадто. Більше, ніж моя пенсія.

А син наш – то взагалі окрема історія. Сімейним бюджетом в них вдома постійно керує невістка, і якби він і хотів би нам трошки допомогти, вона не дозволила б, я це добре знаю. Тому й навіть не сподіваємося на це, адже не хочемо, щоб в їх сім’ї були негаразди та проблеми.

Коли наша сусідка розповідає, що її діти щомісяця оплачують їй комуналку, привозять часто смачні і якісні продукти, раз на рік відправляють її у дуже хороший санаторій, мені стає дуже недобре на душі.

Нам з Андрієм обом стає так прикро, бо ми теж допомагали своїм дітям, а віддачі від них немає зовсім ніякої.

Йдуть морози, а у нас скінчилися дрова, грубку нічим палити, холодно в хаті, бо палю грубку лише пару годин в день, економимо дуже.

Я дітям не раз про це натякала, що ми досі грубу скоро нічим буде палити, ні дров, ні грошей немає. зараз машина дров більше 10 тисяч гривень коштує, а в нас таких грошей немає.

Думала син і донька допоможуть, але вони відразу розповідають про своє, наші проблеми їх не хвилюють.

В молодості ми з сестрою допомагали своїм батькам. Купували продукти, ліки. На зиму завжди купували дрова та вугілля, допомагали це скласти, спеціально приїжджали до них.

Батьки наші ніколи без нас не садили город і ми добре знали, що маємо їм допомогти зібрати врожай. І нас по це ніхто не просив. Ми самі про це знали.

Не знаю, як живуть інші пенсіонери, але нам з чоловіком не вистачає грошей на життя, хоч ми і економимо.

Як прожити далі? Ось така вдячність від дітей. Чи допоможуть вони нам на старості років?

Фото ілюстративне.

Добавить комментарий