Можливо, хтось засудить мене, або не зрозуміє, але на цей час я бачу єдиний правильний вихід написати сюди. можливо, хтось з читачів чи читачок допоможе мені добрим словом, або порадою дієвою.

Звісно, я добре знаю, що зараз часи важкі у всіх, у багатьох людей і гірше може бути, але мені теж зараз складно, зі свого боку, тому буду дуже вдячна за підтримку і дієву пораду.

Справа вся в тому, що мені зараз 34 роки, чоловікові – 35.

Ми з Іваном зустрілися 4 роки тому, вже 3 роки, як ми одружені.

У нас є донечка, їй зараз 2 роки.

Так склалося, що нікого у мене немає з близьких родичів, батьків теж не стало давно.

Я зараз сиджу без роботи, адже в декреті зараз сиджу і доглядаю дитину свою.

Садочки у нас тут зараз майже не працюють, а якщо працюють, то важко потрапити туди, черги дуже великі, діток вже трішки старших беруть, а діток, яким зараз 2 роки, кажуть чекати.

А справа вся в тому, що через важкі події в нашій країні, ми з чоловіком змушені були переїхати.

Раніше ми жили в Запоріжжі, на окраїні міста.

А коли вже у нас було дуже неспокійно, то прийняли рішення з чоловіком виїжджати у більш спокійний регіон.

Тут ми знайшли невеличку квартиру, чоловік теж роботу тут на місці знайшов.

Працює на забудові мій Іван.

Зарплата у нього не велика, але в наш час взагалі добре, що хоч якусь має роботу, щоб вистачило на найнеобхідніші речі.

Останнім часом зарплату платять частинами, дуже часто затримують.

Бувало таке, що на два тижні дадуть Іванові тисячу гривень, а потім кажуть чекати, а ти сам дивися – крутися, як хочеш.

З нинішніми цінами і з малою дитиною на руках за ці невеличкі суми дуже непросто прожити в наш час.

Ми часто з чоловіком купуємо найдешевші продукти, я бігаю і шукаю все по розпродажах і знижках, шукаю кожну нагоду, де можна зекономити хоч копійку якусь.

Іноді, якщо виходжу якийсь гуманітарний пайок, то щаслива й тому.

Там якісь макарони, олія, крупи, а, якщо пощастить, то й тушонка перепаде.

Дитині, звісно, купуємо все свіженьке і корисне, намагаюся доньку годувати гарно і правильно.

Зараз я дуже багато економлю, одяг не купуємо зовсім.

Нам чимало одягу люди дають: і мені з чоловіком, і дитині.

Іноді пишу в соцмережах. що потребую одяг чи взуття якесь і люди мені цим допомагають, діляться одягом своїм. За це я вдячна щиро кожній людині, яка нам в цьому допомогла.

За оренду квартири ми платимо не дуже багато, але все ж, щомісяця гарну суму потрібно віддати, ще й комунальні до того ж.

Чоловік теж економити став дуже, чого раніше ніколи не робив, зайвого собі не купить зараз теж.

Хочу окремо зазначити, що особисті відносини у нас з чоловіком дуже зіпсувалися ще з березня, відколи почалися ці складнощі з усім.

Ми наче зовсім чужі люди чомусь стали, просто під одним дахом живемо.

Це мене дуже засмучує теж, не дивлячись на те, що й так у нас проблем багато є. Мені вже просто дуже складно бути поряд з цією людиною постійно і Іванові теж. Таке враження, що наше сімейне життя скінчилося і ми, як люди чужі.

Але суть проблеми полягає в тому, що, якщо ми розлучимося, я залишуся сама, адже ні родини, ні друзів чи знайомих хороших у мене немає, я просто залишуся абсолютно одна. Без фінансової підтримки мені дуже важко буде.

Але й жити з Іваном, так, як ми зараз живемо, я теж більше не можу.

Можливо, ви засудите мене.

Але бувають дні, коли просто хочеться собі купити смачну солодку булочку, а у мене навіть на це грошей немає, от немає взагалі і все.

Сьогодні у мене в кишені було всього 30 гривень, я довго ходила по магазинах, хотіла щось купити смачне.

Я взяла булочку звичайну і невеличку шоколадку дитині за 14 гривень.

Про якусь косметику чи догляд за собою, я взагалі мовчу, про це й мови бути не може.

Я, звісно, знаю, що часи в Україні складні і зараз, можливо, комусь гірше, ніж мені, але моє життя зараз для мене теж непросте.

Бігаю по тих гуманітарках, радію, коли дадуть пляшку олії, круп якихось чи цукру.

Декілька разів зверталася до фондів, які надають фінансову допомогу, але вони усі кажуть, що ми не підпадаємо під категорію відповідну і нічого отримати не можемо.

Вони кажуть. що чоловік працює, тому хоч якусь зарплату отримає, на харчі цього має бути досить і житло елементарне знайти.

Просила Івана якийсь підробіток шукати, але він не хоче, каже зараз усім складно і ми протримаємося якось у ці часи.

Вже я йому говорила, щоб з дитиною сидів, я а піду на роботу, хай і отримуватиму тих 10 тисяч гривень, зате зарплата буде стабільна і мені не затримуватимуть тижнями, а то й місяцями її.

Та Іван не хоче бути з дитиною, каже, що в декреті має дружина сидіти, а не чоловік.

Я вже думаю якісь безкоштовні курси пройти, навчиться чогось щоб хоч ту ж сотню гривень заробити на ту ж булку і цукерку дитині.

Я розумію, що дохід буде не відразу, але хоч якась перспектива і надія буде на майбутнє копійку якусь заробити, хоч підробіток матиму якийсь.

І що таке можна спробувати опанувати по професії?

Я не знаю що робити, куди бігти, з чого почати. ​​Руки зовсім опустилися і здається, що таке життя вже назавжди.

Може хто допоможе порадою, бо я зовсім заплуталася, а таке життя для своєї дитини я не хочу.

Не засуджуйте мене, мені просто, дійсно, зараз не просто.

Ну як бути в моїй ситуації зараз? Що робити? З чого починати?

І чи варто зараз розлучатися?

Фото ілюстративне.