Я дуже добре розумію, що час назад повернути не можна, але хочу порадитися, можливо, ще можна щось змінити саме в моєму випадку, щоб полегшити собі життя.

Вся справа в тому, що я багато років вже прожила на цьому світі, але такий необдуманий вчинок все ж таки зробила, про який шкодуватиму до кінця життя, який і досі не можу забути і відчуваю його наслідки добре.

Почалася моя непроста історія кілька років тому – син мій єдиний надумав одружитися.

Моя думка врахованою не була – привів додому дівчину, сказав, що це його наречена.

Згадую зараз, що майбутня невістка мені якось ще відразу не сподобалася, поводила вона себе зарозуміло, до мене практично не зверталася, наче я абсолютно чужа людина для неї.

Син мій теж дуже змінився на очах – раніше виявляв мені більше поваги та часу.

Ми з ним взагалі дуже багато спілкувалися, а після одруження буркне просто щось собі під ніс, і все, змінився просто на очах.

Весілля ми справили дуже гарне, не гірше, ніж у людей.

На це пішли всі мої заощадження за багато років, я дуже старалася, щоб синові лише добре було.

Чоловіка давно немає, на жаль, тому вирішили, що молоді поки поживуть у мене, а з часом підшукають собі квартиру, щоб самостійно проживати, так краще буде для всіх.

Пішли син з невісткою Світланою від мене всього через місяць – невістка заявила мені відразу, що жити зі мною не хоче, що це не для неї, хоча я догоджала їм у всьому – готувала, прала, прибирала, робила всю роботу в домі, все було на мені.

Мені здавалося, що я роблю для них абсолютно усе, тому для мене стало справжнім сюрпризом, і великою несподіванкою, що Світлана залишилася ще мною незадоволена.

Прожили Юрко з Світланою лише рік на орендованій квартирі, а потім стали натякати мені, що пора про поповнення в родині подумати, а ось даху над головою вони свого не мають – відкладених з весілля грошей і трохи накопичених коштів на своє житло не вистачало.

Я вже немолода, частенько недобре себе почуваю, адже роки беруть своє, пенсії ледве-ледве на найнеобхідніше вистачає, але намагаюся відкласти хоч якусь там копійку, щоб допомогти своєму синові, адже він у мене один.

Онуків своїх я очікувала з нетерпінням, дуже вже хотілося поняньчитися на старості років з дітьми мого сина, послухати дитячі голоси в порожньому будинку, не даремно люди говорять, що онуків завжди люблять більше ніж дітей, про них і дбають краще, адже з віком більше цінуєш своїх близьких людей.

Були одного разу син з невісткою в мене в гостях, почали натякати мені на продаж моєї дачі – що саме такої суми, яку я отримаю, коли продам її, не вистачає дітям до покупки своєї власної квартири.

Дача у нас досить таки чимала, чоловік раніше на керівній посаді працював, встиг задовго до того, як його не стало вибудувати великий будинок на мальовничій ділянці, там всі зручності є і опалення хороше, на тій дачі можна жити цілий рік, адже взимку можна гарно грітися.

Поруч там і великий ліс, і красива річка, загалом дуже гарне місце, де просто душею відпочиваєш.

Я там щоліта проводжу багато часу, городик висаджую, сад хороший біля будинку.

Свої овочі, консервація – непогана підмога, не доводиться витрачатися на продукти.

Про продаж тієї дачі я навіть думати боялася, адже це єдине, що залишилося у мене, як спогад про мого коханого чоловіка, з яким ми так добре жили і він теж дуже любив цю дачу.

Не погоджувалася я на їх вмовляння, але невістка надала єдиний аргумент – народжувати не буде, поки у них не з’явиться своя власна квартира, адже вони хочуть мати свій дім і впевненість с своєму кращому майбутньому.

Посперечалися ми навіть, майже місяць не дзвонили мені ні мій син, ні невістка і не приїжджали жодного разу до мене, таке враження, що образилися дуже.

Думала я, думала, сумувала, і зважилася, вирішила – продам свою дачу, нехай молодим буде добре.

Скільки там мені вже потрібно в ці роки?

Приїхали в той же день Юрко зі Світланою, коли повідомила їм про своє рішення.

І невістка моя добра така відразу стала, як ніколи раніше, і син спілкувався, як колись.

Діти мої самі продаж тієї дачі організували, покупця за декілька днів знайшли, якось все так швидко відбулося, що я й не зогледілася.

Грошей я за продаж дачі так навіть і не побачила, ні копійки не взяла, все син з дружиною залишили собі.

Не пройшло й багато часу, як вони купили квартиру, а мене навіть на новосілля не запросили.

Дзвінки від них припинилися зовсім, коли я дзвоню, відповідають на питання тільки “так” або “ні”, ось і все їхнє спілкування.

Коли запитала про онуків, невістка навіть засміялася – типу, молода ще вона, рано їй народжувати поки, кар’єру зробити потрібно спочатку і пожити в своє задоволення, плани у них зараз виходить такі.

Сиджу тепер сама вдома і так сумно мені на душі – ні сім’ї, ні дачі, ні онуків.

Можливо люди не зрозуміють мене, думають журиться стара за дачею тією, але вона мені така дорога була, дуже дорога для душі.

Вже весна, я б там садила зараз щось, як усі роки до того, але таке зробила нерозумна.

Ось скажіть – що мені тепер робити?

Як мені далі бути?

Як повернути прихильність своїх єдиних рідних, адже крім них у мене більше нікого немає?

Ну що я зробила не так?

Фото ілюстративне.