Коли мені були потрібні гроші, я звернулася по допомогу до своїх батьків і сестри, але нічого від них не отримала. Батьки сказали, що якби допомога була потрібна мені, то інша справа, а в мого чоловіка є батьки, от нехай вони і думають

Dweb.

У складній ситуації мене не підтримали ні батьки, ні сестра, і цим самим вони показали своє справжнє ставлення до мене.

У мене є старша сестра Марія, різниця між нами 10 років: мені 26, а їй 36 років.

Вона першою вийшла заміж, і наші батьки поспішили її забезпечити усім, чим могли – весілля шикарне за свій кошт зробили, квартиру їй бабусину віддали, і навіть відразу переписали на неї.

А коли я виходила заміж, то ні весілля, ні квартири не було, ми з чоловіком скромно розписалися і пішли жити на знімне житло.

У мене давно склалося враження, що Марія у батьків улюблена донька, а я ні.

Нещодавно стався випадок, який лише підтвердив мої здогадки.

Захворів мій чоловік і я була змушена звернутися за допомогою до батьків і сестри. Але мої найрідніші люди не стали мені допомагати.

Мама сказала, що у неї грошей немає, а сестра відповіла, що недавно купила автомобіль і ще розплачується з боргами, тому нічим зарадити мені не може.

Марія мені хоч і рідна, але вона настільки давно віддалилася від мене, що ми не знаємо одна про одну практично нічого. Ні спільних сімейних свят, ні друзів.

Мама досі допомагає лише сестрі, а про мене вона наче забула.

Сестрі оплатили вищу освіту, допомагали, час від часу.

Після її заміжжя, коли вона народила, мама часто допомагала їй з онуком. А я не розуміла, чому я завжди в стороні.

Було прикро, я розуміла, що чужа для найрідніших людей.

Батьки сказали, що якби допомога була потрібна мені, то інша справа, а в мого чоловіка є батьки, от нехай вони і думають.

Я обірвала спілкування з усіма. Розумію, що їм не до мене.

Я навіть не знаю, що відчуваю. Розчарування, біль, образу.

Невже я така погана людина, що не заслуговую навіть якогось співчуття і розуміння від своєї сім’ї?

Я часто читаю, що люди пишуть про те, що батьки зобов’язані допомагати своїм дітям, дати їм хоча б освіту і житло по можливості.

Але мої батьки завжди вважали інакше.

Вважали, що це я повинна їх утримувати і їм допомагати. Тому що так прийнято – молодші діти доходжують батьків.

Дуже прикро боротися за кожен день. Шукати підробітку, рахувати борги, економити і заощаджувати.

Поки інші радіють, і ні в чому собі не відмовляючи. Інші, які тобі не чужі, але деколи поводяться навіть ще гірше, ніж чужі люди.

Бо в ситуації з лікуванням чоловіка допомогли друзі і знайомі.

Слава Богу, з ним тепер усе добре.

Але як мені після цього спілкуватися з батьками і сестрою?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Добавить комментарий