На заробітках в Іспанії я вже 7 років. Поїхала доволі пізно, мої подруги вже по 15 років там, і завжди мене кликали, але я все ніяк не могла наважитися.

Мені якось не вистачало духу все залишити і поїхати, але потім таки зрозуміла, що треба щось робити – розрахувалася з роботи і поїхала за кордон.

Добре, що на початках мене моя кума підтримала, вона і на перший час мене прихистила, і роботу допомогла знайти.

Платили добре, і мови не треба було знати, бо я доглядала тоді дуже старенького іспанця, який майже не говорив і не вставав з ліжка.

От тільки ті гроші давалися мені дуже важко, ця робота була фізично дуже тяжкою.

Там я пробула майже рік і заробила близько десяти тисяч євро, бо син сеньйора був дуже багатим, і до того ж щедрим.

Він бачив, що я добре доглядаю за його батьком, тому платив навіть трохи більше, ніж ми домовлялися.

Сума, яку я заробила за перший рік, була вражаюча для мене.

Чесно кажучи, я таких грошей ніколи не мала.

Раділа з моїх заробітків і Вікторія, моя донька.

Вона відразу запропонувала, щоб ми ці кошти витратили на ремонт будинку.

Я погодилася, і Вікторія взялася до справи. Але коли почався ремонт, з’ясувалося, що цих грошей не вистачає.

Донька все повторювала – якщо робити, то робити вже все до ладу.

В принципі, я з цим погоджувалася, бо і справді треба зробити один раз, але добре, щоб на довше вистачило.

Одним словом, ремонт затягнувся, весь наступний рік все, що я заробляла, я відправляла додому.

Дочка мені фото відсилала, звітувала про виконані роботи.

Мене все влаштовувало, от тільки моя кума якось мене запитала, скільки я вже собі відклала.

Я здивовано відповіла, що абсолютно нічогісінько, бо все, що заробила, я вклала в ремонт будинку.

На що Стефа лише головою кивала, каже, мовляв, робиш традиційну помилку всіх заробітчанок – все дітям віддаєш, нічого собі не відкладаєш. А даремно, треба завжди мати і собі щось про запас.

Відтоді я почала складати гроші собі.

Вікторія спочатку була вражена таким моїм рішенням, а потім погодилася.

Я відправляла зароблені гроші їй, а вона їх складала для мене. Ми домовилися, що в крайньому випадку коли дуже треба, вона може собі взяти звідти сто євро.

Я працювала і була впевнена, що мої гроші мене чекають.

Але мені зателефонувала якось сусідка і привітала з покупкою.

Питаю, що вона має на увазі, а вона так бадьоро в слухавку каже, мовляв, ну як, Вікторія твоя машину купила.

З’ясувалося, що дочка з зятем вирішили, що хочуть авто.

А щоб не брати кредит, вони “позичили” ці гроші у мене.

Вікторія сподівалася, що поки я приїду і мені знадобиться ця сума, вони вже зможуть поступово її віддати.

Кума мені каже, а я тебе попереджала, краще б ти мені ці гроші на зберігання дала, було б надійніше.

Ну що ж, останнім часом я так і роблю. Не знаю, чи варто сподіватися, що дочка з зятем повернуть борг.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.