Відколи не стало нашого батька, мої стосунки з братом дуже сильно зіпсувалися, і все через спадщину.

Батько завбачливо ще за життя все переписав на мене, тому брат з дружиною не отримали нічого.

Мені 30 років, брат старший за мене на 4 роки.

Між нами ніколи не було якогось особливого зв’язку, як це буває між рідними людьми, я з ним не спілкувалась ні на вулиці, ні вдома.

Просто – ми з ним дуже різні. Найбільше мені не подобалося те, що брат ніколи не мав своєї думки, завжди робив так, як казали йому інші.

Раніше він слухав друзів, а тепер за нього все вирішує дружина, без неї він не приймає жодного рішення.

До цього я вже звикла, тому і тримаю дистанцію – в їхню сім’ю намагаюся не влазити, і в свою їх не впускаю.

Ми обоє виросли і з’їхали від батьків, кожен з нас намагався самостійно будувати життя.

По мірі можливості я допомагала батькам, привозила все необхідне, в той час як брат згадував про них лише на великі свята.

П’ять років тому не стало мами, після цього я почала їздити до тата частіше. Прибирала, готувала, прала, адже тато звик, що все це колись робила мама.

Брат із дружиною до батька не поспішав, приїжджав один раз на рік – на татовий день народження.

За столом вони з дружиною постійно скаржилися як їм непросто живеться, адже у них немає власного житла.

Близько двох років тому у тата погіршилося самопочуття. Підтвердилося те, чого я найбільше боялася.

Потрібно було велику суму на лікування. Щось було відкладено в мене, якісь заощадження були у батька, але вони зникли миттєво.

Я звернулася по допомогу до брата, все ж таки це і його батько теж, я думала, що він допоможе.

Я знала, що гроші у них є, адже вони збирали на квартиру.

Але невістка за брата прийняла рішення і сказала, що вони не дадуть грошей. Квартира для них виявилася важливішою.

На той час я жила у своїй невеликій, але дуже комфортній квартирі-студії, яку я вирішила продати.

Тато відмовляв мене, але я йому сказала, що і так планувала розширюватися, тому все добре.

У батька був автомобіль та дача, крім квартири. Але я вирішила, що машина мені потрібна, щоб возити батька, а дача була в занедбаному стані, щоб її добре продати, спочатку її треба було привести в порядок.

Незадовго до того, як тата не стало, все своє майно – і квартиру, і дачу, і машину він оформив на мене.

Брат про це нічого не знав, тому вони з дружиною в перший же день почали говорити про спадщину.

В той день розмови не вийшло, брат із дружиною зрозуміли, що я не в тому стані, щоб розмовляти.

А потім вони з’ясували, що ніякої спадщини не існує, все татове майно ще за життя він подарував мені.

Брат з дружиною вважають, що батько не мав права так чинити.

Але якщо він вже так несправедливо поступив з рідним сином, то я маю виправити ситуацію і поділити все по-чесному.

Та я не відчуваю, що я їм щось винна.

А як на вашу думку, я маю віддавати брату частину його спадщини?

Бо особисто у мене немає ніякого бажання з ним ділитися.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.